В Україні було чимало радянських міфів і легенд про Другу світову війну. При цьому незручні для влади питання — замовчувалися.
Про це в інтерв’ю РБК-Україна розповів завідувач науково-дослідного відділу Другої світової війни Музею війни, кандидат історичних наук Олександр Білоус.
Як «насаджувались» радянські міфи в Україні
Експерт розповів, що раніше «було дуже багато радянських міфів про війну, легенд, навіть неіснуючих подій».
«Їх культивували, вбивали кожному в голову. Ніби так все і було. На певному етапі починало розмиватися — де правда, а де міф. Незручні питання замовчувалися», — поділився він.
Тим часом прорахунків і злочинів радянської сторони в роки Другої світової війни — «якось наче й не було».
Чи позбулись цих міфів незалежні українці
За словами Білоуса, навіть після 1991 року (коли було схвалено Акт про Незалежність нашої держави) Україна перше десятиліття «продовжувала жити у світі радянської пам’яті».
«Так, дещо ми прибрали з підручників. Найбільш одіозні події чи імена», — визнав історик.
Водночас він зауважив, що українці продовжували вірити:
у Брестську фортецю (міфологізований образ героїчної оборони в 1941 році);
у солдатів-панфіловців — вигадану історію про 28 героїв, які зупинили танки під Москвою (у 1948 році навіть військова прокуратура СРСР офіційно визнала її вигаданою журналістом, але влада вирішила не руйнувати міф і його продовжували просувати в підручниках, в кіно);
в Олександра Матросова(солдата, який нібито закрив собою амбразуру);
у Валю Котика (юного «піонера-героя») тощо.
Коли відбувся «злам пам’яті» про Другу світову війну
Історик повідомив, що своєрідний «злам цієї пам’яті про Другу світову» відбувся не в 1991 році й не у 2005 році (із приходом до влади третього президента України Віктора Ющенка).
«Навіть не у 2014 році — з початком російської війни проти України», — визнав Білоус.
За словами спеціаліста «він більшою мірою почав відбуватися з широкомасштабним вторгненням».
«Певні моменти ми починали заперечувати і раніше. Але тільки тому, що нам починали їх дуже вже нав’язувати. І ми починали переосмислювати ті події», — поділився історик.
Якою була зворотня сторона партизанської війни
Білоус розповів також історію, яка «ходила» свого часу в наукових школах і була чимось на кшталт анекдоту.
«Приїжджає молодий історик-дослідник в далеке село шукати ветеранів, свідків Другої світової. Запитує у бабусі: «Бабцю, як ви жили в війну?» Вона відповідає: «Дякую, синку, добре. Партизанів у нас не було», — поділився він.
Тобто там, де не було партизанів, війна для людей могла минати менш страшно, адже нацисти у відповідь на дії радянських партизанів часто влаштовували «каральні акції».
«Нам 50 років казали, що партизани — це народні месники, міфічні геракли, які поодинці воювали проти всієї окупаційної машини в Україні. Зараз ми вже можемо бачити зворотну сторону партизанської війни», — повідомив історик.
Він додав, що «в радянський час про це не говорили», але задачею партизанів було:
або налаштувати місцеве населення проти окупантів;
або налаштувати окупантів проти місцевого населення.
«І коли окупаційна влада почне тотальний терор, тоді населення подумає, що треба вибирати з двох зол легше. Людей штовхали до думки: «Ну забрали в 30-ті роки в репресії двох дядьків із села. Але ж такого жаху не було. Хай краще «червоні повернуться», — пояснив експерт.
Скільки населених пунктів було спалено в Україні
Історик пригадав, як колись прочитав спогади одного з партизанських ватажків — Олександра Сабурова.
«Він описував один із партизанських боїв з німцями. Йшлося про бій в містечку Брагін. Мовляв, «ось ми зачепилися за край цього містечка, вже горить три хати, наші вже біжать рятувати». Тоді це сприймалося як щось нормальне. В більш зрілому віці я почав думати: мабуть, спалили не три хати, а третину міста. Але для чого ви його спалили», — поділився він.
Вщент було спалене також українське містечко Корюківка.
«Там залишилося кілька будівель, вижило кілька людей. Більш як 6,5 тисяч було вбито. Чому Корюківку спалили й знищили? Бо за два дні до цього партизани там провели «господарську акцію». Прийшли, перебили окупаційний гарнізон, забрали на залізниці зброю й продукти та відійшли», — розповів Білоус.
Отже, «акція знищення містечка була акцією у відповідь на це».
«Скільки таких акцій у відповідь було по Україні на дії партизанів? Можемо лише здогадуватись», — додав експерт.
Він повідомив, що Український інститут національної пам’яті свого часу порахував: за час німецько-радянської війни в Україні було спалено понад 700 населених пунктів.
«То чи варте взяття того Брагіна, та «господарська акція» в Корюківці, яка у майбутньому коштувала 6,5 тисяч людських життів?», — підсумував Білоус.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, які помилки влади 1990-х призвели до трагедії сьогодні.
Крім того, ми пояснювали, чому в СРСР «забули» про завершення Другої світової 2 вересня.
Читайте також, за що в СРСР відправляли до Сибіру на 10 років, а іншим — роздавали премії.
