Про те, чого чекати від сьогоднішньої зустрічі українського та американського президентів у Білому домі і як Україну будуть продавлювати на територіальні поступки – читайте в колонці журналіста РБК-Україна Мілана Лєліча.
Надоінтенсивна дипломатія, що почалася з візитом Стіва Віткоффа до Москви 6 серпня, не збавляє обертів. Буквально на третій день після зустрічі з Путіним на Алясці Дональд Трамп у Вашингтоні прийматиме Володимира Зеленського та групу європейських лідерів. А джерела Axios повідомляють, що у США хотіли б провести тристоронній саміт Трамп-Зеленський-Путін уже цієї п’ятниці, 22 серпня – хоча така швидкість виглядає фантастичною навіть за нинішніми мірками.
Сама зустріч на Алясці, скоріше, пішла за найгіршим зі сценаріїв, які напередодні описувало РБК-Україна. Незважаючи на багатоденну підготовку європейськими лідерами, Трамп геть забув про своє головне завдання – вибити з Путіна згоду на припинення вогню. Навпаки, він, схоже, повністю сприйняв пропонований Путіним підхід – ніякого тимчасового перемир’я, потрібен відразу «всеосяжний мирний договір». Який, звісно, враховуватиме «усунення першопричин конфлікту» і «законні інтереси Росії у сфері безпеки».
Ба більше, Трамп, судячи з витоків у західні ЗМІ, ще й погодився з російським баченням цих «інтересів» – зокрема, в питанні поступок Україною своєї території.
Утім, фатального сценарію поки що все ж таки вдалося уникнути – Трамп публічно погоджується, і навіть наголошує, що без згоди України жодних договорів укласти не вдасться.
Володимир Путін і Дональд Трамп на Алясці (фото: Getty Images)
Пояснювати, чому Україна не може погодитися на російські умови, Трампу буде особисто Зеленський. Що важливо – у компанії низки європейських лідерів, серед яких і ті, кому Трамп вельми симпатизує: президент Фінляндії Александр Стубб і прем’єр Італії Джорджа Мелоні.
Таким чином, імовірно, вдасться зменшити ризик «Овального кабінету №2» – адже озвучені (і схоже, підтримані) Трампом вимоги Кремля до України не можуть не викликати в Зеленського бурхливої реакції – з не менш бурхливою відповіддю господаря майданчика. Проте, згідно з графіком, спершу Трамп усе ж проведе годину віч-на-віч із Зеленським, європейці мають приєднатися пізніше. Але навіть якщо скандалу вдасться уникнути, подальший перебіг подій не менш непередбачуваний, ніж після зустрічі на Алясці.
Трампа вдається переконати
Спільними зусиллями Зеленський, Мелоні, Стубб і компанія можуть повернути Трампа в правильне русло, знищивши мислевіруси, які на Алясці йому в голову підсадив Путін. Зокрема, пояснити, що для нормальної розмови про мир для початку все ж таки треба припинити стріляти; що Росія аж ніяк не перемагає на полі бою, а її армія аж ніяк не є непереможною; що «відмова» Путіна від просування в Херсонській та Запорізькій областях – порожній звук, бо Росія давно там не просувається; що жодні «гарантії» від Росії неможливі в принципі і так далі.
Якщо сьогоднішні гості Овального кабінету дійсно зможуть переконати Трампа в цих нескладних речах, тоді перед американським лідером постане нова розвилка: як діяти далі, адже з «другом Володимиром» на Алясці вже вдалося «домовитися про багато речей». Можливо, варто очікувати нового візиту Віткоффа до Москви, з оновленим пакетом настанов. І подальших раундів зустрічей, переговорів і консультацій.
Але з урахуванням помітного нетерпіння Трампа, кількості часу і зусиль, які він останніми днями вклав у «досягнення угоди», такий сценарій виглядає відверто малоймовірним.
Трамп виходить із гри
Набагато більш можливою виглядає інша реакція американського лідера на наполегливість з боку України та Європи, їхнє небажання погоджуватися з кремлівськими умовами – Трамп укотре зрозуміє, наскільки все-таки далекими є позиції України (+ Європи) та Росії, і зблизити їх неможливо. Тому саме час виконати свою давню обіцянку – повністю відсторонитися від переговорів, просто «піти».
Мовляв, я зробив усе, що міг, але «вони хочуть воювати далі» – і я ніяк не можу цьому завадити, отже, нехай воюють.
Тут, звісно, можливі два підваріанти, адже піти теж можна по-різному. Або голосно грюкнувши дверима, поклавши більшу частку провини на Україну і припинивши їй постачання будь-якої допомоги. Або залишивши функціонувати нещодавно запущену програму PURL, за якою Європа купує зброю для України.
Другий варіант цілком укладається в логіку і риторику американського керівництва: просто так допомагати Україні ми точно не будемо, але якщо Європа готова платити – тоді проблем немає, це бізнес. Європа зі свого боку виглядає більш бадьорою і скоординованою, ніж кілька місяців тому, але, тим не менш, усі визнають, що без активної участі США ніяка конструкція гарантій безпеки неможлива.
Трамп ставить ультиматум
Нарешті, поки що найімовірніший сценарій – Трамп, з огляду на його очевидне бажання все ж таки «закінчити війну» та отримати за це нагороду у вигляді «Нобеля», не грюкне дверима просто так. А виставить Україні, по суті, ультиматум: або йти на російські умови, або ніякої підтримки.
Головний елемент ультиматуму – безумовно, території, а саме виведення українських військ з усього Донбасу. Хоча серед «хотілок» Путіна є й інші вимоги, на кшталт статусу російської мови і російської церкви, за інформацією РБК-Україна, основний акцент робився саме на територіальних питаннях.
Буквально напередодні зустрічі з’явилися і підтвердження того, що питання Донбасу буде сьогодні головним. «Завтра Зеленський скаже нам, які території він готовий віддати Путіну», – заявив у неділю Віткофф. А сам Трамп перепостив у Truth Social допис про те, що Україні краще віддати якісь землі зараз, бо в разі продовження війни «вона втратить ще більше». Пізніше Трамп досить прозоро натякнув, що серед поступок, які він має намір вибити з України, – відмова від повернення Криму.
Утім, є й інші сигнали: наприклад, держсекретар Марко Рубіо майже одночасно з Віткоффом заявив, що ніхто не буде змушувати українців віддавати всі території, на які претендує Росія. Чи мається на увазі, що в баченні Держдепу Україна може віддати якусь частину з них – невідомо. Ймовірно, така різноголосиця свідчить, що в команді Трампа загалом є різні думки з приводу того, наскільки варто «протискати» Україну. А Рубіо зазвичай відносять до умовного «проукраїнського» крила в адміністрації Трампа, на відміну від того ж Віткоффа.
Так чи інакше, якщо Трамп поставить руба питання територій перед Зеленським, на роздоріжжі опиниться вже український президент.
Зеленський і європейські лідери телефонують Трампу, травень 2025-го (фото: facebook.com/zelenskyy.official)
З одного боку, останніми днями він багаторазово заявляв про те, що Україна своїх територій віддавати не буде, те ж саме озвучувалося в телефонних розмовах із Трампом. «Нам потрібні реальні переговори. Це означає, що вони можуть початися там, де зараз знаходиться лінія фронту. Контактна лінія – це найкраща лінія для розмови. Європейці підтримують це», – заявив Зеленський у неділю.
Будь-який суттєвий відхід від лінії фронту має колосальний потенціал для внутрішнього конфлікту. Подібної «зради» за всі три з половиною роки великої війни не було навіть близько. І співрозмовники видання в президентській команді це теж розуміють.
Уже зараз, щойно тема «обміну територіями» з’явилася в інформаційному просторі, у соцмережах точаться палкі дебати. Можна уявити їхній масштаб (з потенційним виходом в офлайн), якщо поступка територій зі сценарію перетвориться на реальність. Не тільки для команди Зеленського, а й для всієї України це може призвести до найсумніших наслідків.
Але чи можливі в принципі якісь компроміси? З цього приводу ясності немає, джерела РБК-Україна дають суперечливі сигнали.
У теорії, звісно, в обмін на таку вагому поступку, як здача території, можна спробувати отримати досить багато: насамперед, жодних обмежень на внутрішню і зовнішню політику України. По-друге, справді вагомі гарантії, найкраща з яких – зброя.
В адміністрації Трампа однією з таких бачать певні зобов’язання України перед США, аналогічні п’ятій статті Північноатлантичного договору – про колективну оборону країн-членів НАТО. Тобто, коли напад на одну країну вважається нападом і на її партнерів. Утім, у дієвості п’ятої статті є великі сумніви навіть у деяких чинних членів НАТО, що вже казати про її застосування до України в якомусь гібридному форматі.
Ще більш ефемерною виглядає інша гарантія, озвучена Віткоффом, – якесь «законодавче зобов’язання» Росії більше не нападати на Україну і Європу. Вага такого зобов’язання не перевищуватиме «гарантій», передбачених Будапештським меморандумом.
Сам Віткофф займається темою російсько-української війни порівняно недавно. Інакше він міг би згадати заяву глави МЗС РФ Сергія Лаврова від червня 2022 року: «Ми ні на кого не нападали». Так «не нападати» країна-агресор може ще багато разів, і жодні «законодавчі зобов’язання» тому апріорі не перешкода.
Але донести всі ці аргументи до Трампа, до того ж так, щоб не вивести його з себе – завдання з трьома зірочками. Тому сьогодні, можливо, на Зеленського чекає один із найскладніших днів усієї великої війни.
