США буквально висмикнули Росію із західної ізоляції, куди самі ж відправили Москву після її вторгнення в Україну. Прихід Дональда Трампа в Білий дім змінив вектор відносин між Вашингтоном і Москвою, проклавши курс на явну відлигу. Як у Кремлі шукають підхід до Трампа і чи вплине це на хід війни, — в матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.
Зміст
Перезавантаження відносин із РФ
Переговорний трек
Два російські тригери
Три роки путінська пропаганда розповідала про війну Заходу – головним чином, в особі США – з Росією руками українців. З приходом Дональда Трампа в Білий дім риторика росіян різко змінилася. Після чого їх знову посадили за один стіл із великими гравцями, а Путін отримав шанс вийти з ізоляції західного світу.
Від початку каденції президента США Дональда Трампа україно-американські відносини переживають не найкращі часи. Команда нового лідера Америки одразу продемонструвала горезвісний «транзакційний підхід», за принципом «ми – мені, я – тобі», а питання «справедливості», «захисту демократичних цінностей» тощо цікавлять її набагато менше. Принаймні, для нинішнього президента Штатів статус України як жертви безпрецедентної за масштабом і неспровокованої зовнішньої агресії точно не є «козирем» Києва.
Українські дипломати зовсім недавно перетерпіли кризу після невдалої зустрічі в Овальному кабінеті, і, судячи з підсумків переговорів 11 березня, тільки почали намацувати підхід до нинішнього Вашингтона. При цьому двосторонній російсько-американський трек проходить досить успішно. Трамп мало говорить про Росію публічно, ще менше її критикує. Складається враження, що Кремль знайшов спільну мову з Білим домом і йому явно є що запропонувати.
Перезавантаження відносин із РФ
«Є й ширша стратегія в підході Трампа до цієї війни – в усвідомленні того, що США потрібно перезавантажити відносини з Росією. Контакти як із союзниками, так і з противниками важливі в дипломатії».
Ці слова спецпредставника США з питань України та Росії Кіта Келлога якнайкраще відображають те, що відбувається сьогодні між РФ і Штатами. Ще до інавгурації Дональд Трамп дивував своїми заявами про те, що «українську проблему» потрібно вирішувати з Росією, а Москва вторглася через бажання України вступити в НАТО.
За півтора місяця на посаді Трамп майже щодня робить різноманітні заяви про Україну і відшукати в них якусь логіку виходить не завжди. Спочатку він називає президента Володимира Зеленського диктатором, а потім «дивується», що взагалі вимовляв це слово. Він каже, що переговорний процес з Україною йде добре, потім звинувачує Київ у тому, що той сам винен у вторгненні. Сума допомоги, яку Америка надала Україні за три роки війни «зростала» з разу в раз — від 100 до 350 млрд доларів, які українці обов’язково мають віддати до останнього цента. Ще гірше стало після скандальної зустрічі Зеленського і Трампа в Овальному кабінеті 28 лютого.
Володимир Зеленський і Дональд Трамп (фото: Getty Images)
При цьому, якщо розглядати риторику Трампа щодо Росії та Володимира Путіна, тут його позиція набагато м’якша, але теж не позбавлена своїх протиріч. Ще місяць тому Трамп заявляв, що Україна готова до миру, а Путін руйнує Росію. Паралельно з цим американський президент сказав, що Москва хоче миру – ці «сигнали» Трамп, за його ж словами, періодично отримує від Москви. То він погрожує Москві санкціями, то західні видання пишуть про те, що в Білому домі думають їх пом’якшувати.
Путін же майже не піддається критиці з боку свого американського колеги, на відміну від Зеленського. Навіть коли Трампу поставили пряме запитання про те, як можна стверджувати, що Росія хоче миру, якщо Путін бомбить Київ, президент США знизав плечима і заявив, що на його (Путіна, — ред.) місці «будь-хто вчинив би так само». Але навряд чи на критичність і суперечливість заяв Трампа варто звертати таку увагу й активно рефлексувати на кожну з них, каже російський опозиційний політолог Іван Преображенський.
«Зрозуміло, що його заяви – це ось такий каскад взаємних суперечностей, рівно для того, щоб змусити партнерів по переговорах взагалі якось відреагувати. Тобто він сам нічого не робить, він тільки заявляє. А ось партнери щось роблять, і тоді він починає якось на це вже реагувати. Тобто він змушує всіх, з ким він має справу, на абсолютно порожні слова і словесний шантаж реагувати діями», – говорить Преображенський у коментарі РБК-Україна.
Водночас той факт, що Трамп активно критикує Україну і набагато менше – Росію, свідчить про те, що переговори, які американська сторона проводить з російською стороною, мають певний успіх. І їхня мета – це те, про що говорить Кіт Келлог, – перезавантажити відносини між США і Росією, або, принаймні, знайти точки дотику.
Переговорний трек
З 20 січня між представниками США та Росії відбулися щонайменше дві зустрічі для «встановлення двосторонніх відносин». Перша відбулася 18 лютого в Ер-Ріяді, друга – 27 лютого в Стамбулі, за день до приїзду Зеленського до Вашингтона. Незадовго до цього, 12 лютого, Трамп повідомив, що говорив із Путіним по телефону. Вони нібито обговорювали шляхи мирного врегулювання війни та відновлення відносин між країнами. Через 3 дні – 15 лютого по телефону поспілкувалися вже держсекретар США Марко Рубіо і міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров.
Офіційно особливих подробиць про те, що обговорюється на цих зустрічах і в телефонних розмовах, звісно ж, немає. Так само як і впевненості, чи говорять там прямо про Україну. Однак експерти вважають, що насправді війна в Україні на цих російсько-американських «двосторонках» якщо й згадується, то побічно. Більший же акцент поки що роблять на тому, що стосується дипломатичних відносин та їхнього відновлення, каже політолог-американіст Владислав Фарапонов.
Переговори між РФ і США (фото: Getty Images)
«Я з інтерв’ю Рубіо зрозумів, що вони про мир із РФ так і не говорили. Тобто навіть за два раунди переговорів вони про мир не говорили. Таке враження, що вони реально говорили про посольства тощо. Він тоді сказав – ми не дізнаємося позиції Росії, якщо не спробуємо. Тобто виходить, що на той час вони так і не спробували», – зазначає експерт у коментарі РБК-Україна.
Якщо поглянути на те, що Трамп публічно говорить про Росію, тут теж не можна знайти якоїсь конкретики, про яку, можливо, вже зуміли домовитися на зустрічах. Риторика про те, що «Москва хоче миру» так чи інакше зберігається, але якихось подробиць про те, що це за мир, у межах чого він буде і чи готовий Путін віддати команду про припинення вогню, немає. При цьому, від Зеленського Трамп вимагає конкретних заяв.
Причина, чому так відбувається, можливо, криється в тому, що росіяни йдуть на зустріч з американцями з уже сформульованими й узгодженими пропозиціями. І дозвіл на те, про що домовлятися, дає особисто Путін – це завдання він замкнув виключно на себе. Коли сам предмет узгоджений, росіянам залишається тільки врегулювати деталі, а це зробити вже набагато легше. Крім того, не йдеться про якісь широкі й важкі питання. Обговорюється поки що тільки те, про що легко домовитися.
«Тому не може поки що відбутися поганих переговорів. Якщо щось недоговорено, зустрічі не буде, бо навіщо американцям їхати на зустріч із людьми, які нічого не вирішують, знаючи, що Володимир Путін не дав добро. Виходить красива картинка. І не факт, що Трамп на 100% розуміє, чому так відбувається. Не факт, що він усвідомлює, що все так гладко з Росією, тому що нічого серйозного, так само як і з його боку, не робиться. Вирішуються поки що технічні питання», – каже Преображенський.
Предмет попередніх переговорів може бути доволі різним, але тут дуже показовою є присутність на зустрічах Кирила Дмитрієва – російського інвестора і голови Фонду прямих інвестицій. Він говорить з американцями однією з Трампом мовою – мовою бізнес-угод.
Одна із зустрічей Трампа і Путіна під час минулої каденції американського президента (фото: Getty Images)
Наприклад, одна з обговорюваних ідей, яку нібито висловив Дмитрієв на зустрічі з представниками США, стосується заморожених активів РФ. У публічному просторі Росія як зазвичай кидається погрозами в бік Європи, яка намагається знайти спосіб, як віддати ці гроші на відновлення України. Але на внутрішніх треках може обговорюватися ідея про те, щоб віддати дві третини цих коштів Україні, а одну третину – Росії для відновлення окупованих нею ж територій.
Цей раціональний з точки зору американців підхід може бути трактований Вашингтоном як ті самі «поступки», на які готова піти Москва. А отже, вона адекватніша і практичніша, ніж той самий Київ, який вимагає чогось розмитого і глобального, на кшталт гарантій безпеки.
Одна з пропозицій, які росіяни можуть зробити США, стосується роботи американського бізнесу на території Росії. Він усе ще є в російських містах, за нинішнім законодавством РФ продати і вивести активи американці вже не зможуть, тому Москва пропонує їм якісь особливі умови для ведення бізнесу в Росії.
І, нарешті, договір про рідкоземельні метали. Вашингтон запропонував Києву відверто кабальні умови, на підписання договору США дали Зеленському ледь не годину. Поки минав час, у Києві думали про контраргументи, Зеленський давав пресконференції про те, що боргів у договорі бути не повинно, Путін несподівано виступив зі своєю пропозицією.
«Ми могли б разом з американськими компаніями подумати про спільну роботу в цьому напрямку. Наприклад, у Красноярському краї ще за радянських часів були плани будівництва нової гідроелектростанції і створення додаткових виробництв із випуску алюмінію», – заявив російський диктатор.
У цей же період Зеленський приїжджає до Вашингтона і, говорячи про угоду щодо рідкоземельних металів, робить акцент на гарантії безпеки для України.
В очах українців ця вимога не просто справедлива – вона закономірна, якщо згадати хоча б той самий Будапештський меморандум і обіцянку США захищати суверенітет України. Ба більше, Зеленський говорить від імені країни, на яку напали, а отже гарантії безпеки від союзника – нормальне і раціональне прохання. Але не в логіці, якою керується Трамп.
Угода, яку він запропонував Україні, виглядає схожою на ту, яку він свого часу уклав із Сирією. Там були нафтові родовища, які взяли під свій контроль війська США. І коли ПВК «Вагнер» вирішили захопити ці місця, американці їх «зачистили». Хоча формально їх там навіть не було.
За логікою Трампа, він і не повинен прописувати гарантії безпеки, він їх нібито і так гарантує, якщо йдеться про його гроші та інвестиції. Це важко назвати юридично правильною угодою, але американський президент і не збирався вступати в довгий переговорний процес, обговорюючи всі тонкощі та деталі. Він, по суті, пропонував «вдарити по руках».
Трамп і Зеленський (фото: president.gov.ua)
«Це те, що називають «по понятіям». (…) А що гарантує довгостроковість відносин? А гарантувати довгостроковість відносин могли б тільки гірничопереробні компанії, американські заводи, які на території України перебували. Тож у його світі, в його логіці, Трамп якраз має на увазі довгострокову співпрацю, а у відповідь на це отримує «давайте ми з вами договір підпишемо», – зазначає Преображенський.
Тому Трамп заявляє, що розуміє Путіна, бо росіяни на зустрічах з його делегатами розмовляють зрозумілою йому мовою. Натомість Україна використовує мову моралі, а це не просто марно. Часто це навіть шкідливо, оскільки викликає у Вашингтона роздратування – замість пропозиції про вигоду він отримує «тиск на жалість».
У всьому цьому процесі Росія відверто грає на контрасті. Ба більше, коли є видимість гладкості переговорного процесу, навіть якщо йдеться поки що про «переговори про переговори», росіянам стає простіше маніпулювати з вимогами щодо України.
Спочатку вони створюють враження про те, що Росія здатна домовлятися, адже поки що в цьому процесі все гладко. Потім паралельно і м’яко говорять про свої вимоги. В очах американців це знову ж таки виглядає раціонально і, як би це дивно не звучало, справедливо. Але рано чи пізно переговори дійдуть до свого головного питання – перемир’я. І тут на Америку можуть чекати сюрпризи.
Два російські тригери
Поки що у США, судячи з усього, немає глобальних проблем з Росією, і вони використовують цю чергову «відлигу» як можуть. У короткій перспективі – попросити Путіна виступити «медіатором» у переговорах між Вашингтоном і Тегераном, а в тривалій – налаштувати Москву проти Пекіна.
«Звичайно, Америці вигідно посварити Росію і Китай, Росію та Іран. На нинішньому етапі будь-якому американському президенту дійсно вигідно, щоб Росія менше співпрацювала з Китаєм, з Іраном і щоб їхня співпраця близько не підходила до формування якогось військового альянсу. З Китаєм складніше, а щодо Ірану можна про це говорити. Тому вони і намагаються використати Путіна і Росію якомога швидше і у великих ролях», – зазначає Фарапонов.
Фактично переговори ще не стартували, а Росія вже отримує певні вигоди, до деяких з яких навіть не докладає особливих зусиль. Наприклад, відмова Америки постачати Україні зброю або ділитися розвідувальною інформацією. Путін приблизно розуміє, чого може зараз хотіти Америка і не поспішає вступати в сам переговорний процес особисто, на відміну від Зеленського. Він чекає і «тягне» з Вашингтона те, що йому вигідно, погоджуючись на те, що вигідно американцям.
Стів Віткофф, Марко Рубіо і Майкл Волтц на переговорах із РФ (фото: Getty Images)
Самим же американцям поки що легше тиснути на Україну – їм це видається легшим варіантом завершити війну, ніж довго і скрупульозно шукати важелі тиску на Москву, зазначає виконавчий директор американської некомерційної організації Renew Democracy Initiative Уріель Епштейн.
«Трамп любить використовувати силу Америки, щоб тиснути на менші країни. А потім позиціонувати все таким чином, що він начебто зміг швидко досягти окремого результату, і він ось такий чудовий парламентер. Успішна політика щодо Росії потребує набагато більше часу та енергії, ніж Трамп готовий інвестувати. Тому замість цього вони фокусуються на Україні. Але я думаю, що США вже скоро зрозуміють, що спроба швидко врегулювати війну в Україні матиме зовсім інший ефект, ніж спроба розпалювати торговельну війну з нашими сусідами», – говорить Епштейн у коментарі РБК-Україна.
Поки Росія і США налагоджують дипломатичні відносини, Європа говорить про мирний план. Президент Франції Еммануель Макрон і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер пропонують конкретні пункти здійснити вже зараз – оголосити перемир’я в повітрі, на морі та в енергетиці, а Київ підтримує ці пропозиції. Оскільки Трампу справді важливо завершити війну швидко, оголосити себе миротворцем і, можливо, навіть отримати за це Нобелівську премію миру, настане день, коли він і його команда поставлять перед росіянами конкретні умови. Перша – зустріч Путіна і Трампа, і друга – найголовніша – припинення вогню.
Російські економісти говорять про скрутне становище й активне просідання економіки, яка довгий час була зациклена навколо військового виробництва. Російські війська хоч і досягають тактичних перемог на фронті, у стратегічній перспективі не можуть і ще довго не зможуть захопити українські міста, які записали собі в конституцію. У Кремлі диктатору РФ періодично говорять про те, що раціонально було б почати зі США прямі переговори про якийсь мирний процес, але, судячи з усього, не отримують чіткої відповіді.
Можливо, причина в тому, що у Путіна цієї відповіді поки що немає. Оскільки його рішення далеко не завжди можна назвати адекватними і раціональними, є ймовірність, що в разі прямого запитання про перемир’я він скаже «ні». Ба більше, Путін явно не готовий зустрічатися з Трампом на його території або там, де Трампу буде зручно. Тому в його колах з’являються заяви про готовність Мінська прийняти у себе «дорогих гостей». Путіну має бути комфортно і він зовсім не хоче, щоб його, як Зеленського, посадили перед Трампом і віцепрезидентом Джей Ді Венсом віч-на-віч.
Поки що російський президент намагається виграти те, що може виграти. Він може ще довго вдавати, що готовий на поступки, пропонувати якісь речі на кшталт обговорення статусу Криму через 50 років, але прямо заходити в переговорний процес не буде. І коли американці це зрозуміють, є вірогідність, що всі їхні зусилля з тиску і всеосяжної критики обрушаться на Москву. «Головна надія і головна страховка від Путіна – це Путін. Так. Знову. Його неадекватність – це головна надія», – додав Преображенський.
Україна ж, судячи з усього, намагається налагоджувати переговорний процес з американцями. Водночас Європа, схоже, нарешті усвідомила, що на її континенті відбувається війна і, які б заяви не лунали в їхній бік, зі Штатами треба співпрацювати. З огляду на те, що в європейських країнах, особливо західних, є талановиті переговірники – хоча б той самий Макрон, варто розраховувати на те, що рано чи пізно Європа зробить Америці пропозицію, від якої вона не зможе відмовитися. І завдання України сьогодні полягає в тому, щоб ця пропозиція включала в себе і її інтереси.
