Вже з десяток українців спробували свої сили у найсильнішій баскетбольній лізі світу — американській НБА. І, мабуть, найбільшого успіху серед українських легіонерів досяг Станіслав Медведенко, який приїхав до США у 2000 році і у першому ж сезоні разом із зірковим «Лейкерс» став чемпіоном. Через сезон він потворив цей успіх.
Після семи років в Америці Слава повернувся до України, де став причетний до поки що найбільшого успіху української збірної — шостого місця на Євро-2013 та участі наступного року у чемпіонаті світу. Працював у тренерському штабі американця Майка Фрателло разом з національною командою.
РБК-Україна поговорило з Медведенком про те, як він не хотів, але став баскетболістом, як працював на майданчику з головними зірками НБА Шакілом О’Нілом та Кобі Браянтом, чому відмовився від контракту на 16 мільйонів та через що сперечається з президентом ФБУ Михайлом Бродським.
– Зрозуміло, що баскетбол це гра, яка потребує високих хлопців. У вас зараз зріст 208 сантиметрів. Як ви потрапили до цього спорту?
– Я не любив баскетбол у дитинстві. Був найвищим у класі, і побоювався, що від баскетболу можна стати ще вищим. Був такий міф. Із одягом було дуже проблематично. Доводилося перешивати щось у ательє. Тільки в 19-20 років я вже виїжджав за кордон і міг вільно знаходити собі одяг.
– Як ви себе почували у Лос-Анджелесі, де мешкає багато зірок кіно та шоу-бізнесу?
– Навіть зараз, тільки я приїжджаю до ЛА, прикордонники впізнають та вітають мене, питають, чи надовго приїхав. І на вулицях впізнають також. У Лос-Анджелесі дуже велике баскетбольне ком’юніті, багато хто грає, а «Лейкерс» — це титульна команда міста. Потрапити на матч команди — це ціла подія, хоч арена (Crypto.com-арена, — Ред.) і вміщує 19 тисяч глядачів. Практично всі зірки намагалися потрапити на ігри, а деякі мали постійні абоненти.
– Відомо, що зірка Голлівуду Джек Ніколсон серед них. Центр кіноіндустрії Голлівуд — це частина Лос-Анджелеса. Чи відчувався дух шоу-бізнесу у місті?
– Майже половина міста — це актори чи режисери, люди з індустрії. Ідеш у ресторан чи кафе, а там чи не весь персонал вечорами ходить на проби у кіно.
– Вам хотілося зіграти у кіно?
– Я грав у епізоді фільму «Oh Way, My Summer Game». Він мав обмежений прокат. Я зрозумів, що кіно — це не моє. Потрібно бути як Шак (Шакіл О’Ніл, — Ред.), такою натурою, у якого жарти постійно. Або вживатись у роль. Присвячувати цьому все своє життя. Акторство — це непросто.Станіслав Медведенко у складі «Лос-Анджелес Лейкерс» (фото: Getty Images)
– Центровий Шакіл О’Ніл — одна з головних зірок в історії НБА. 15 сезонів поспіль його запрошували на Матчі всіх зірок. Він справді такий відкритий й веселий хлопець?
– Так, це талант. Дуже багатогранний. У нього це природно виходить. Щирість, невимушена радість, посмішка, телегенічність, з наших він цим нагадує Іссуфа Санона (розігруючий збірної України та латвійського ВЕФ, — Ред). Прикольний чувак. І при цьому він — величезна машина, монстр — два метри шістнадцять сантиметрів.
Відкрита людина, над усіма новачками і наді мною він брав шефство. Допомагав навіть у побутових питаннях. Дуже командний, team made. З такою людиною та гравцем дуже легко будувати навколо нього команду.
– Іншою зіркою «Лейкерс» був один з найкращих гравців в історії НБА Кобі Брайант. Він був із таким самим настроєм?
– Кобі був тотальною протилежністю. Трудоголік, дуже багато працював. Якоюсь мірою навіть соціопат. Складалося враження, що в нього, крім баскетболу, більше нічого немає. На диво у нас із ним були теплі стосунки. Коли його майку підвісили під стелю арени ЛАЛ, у нас була вечірка. Він сказав мені: «Чувак, я, коли закінчив із баскетболом, тупо не знав, куди себе подіти». Кобі мав улюблену кафешку на узбережжі, він іноді снідав там перед тренуваннями. Розповідав: «Чувак, я сиджу там, у мене порожня голова і я не знаю, що робити. Єдине, що мене витягує, це діти. Я приділяю їм дуже багато часу». У професіоналів непросте життя. Багато людей не бачать, що відбувається за лаштунками цього цирку (Браянт закінчив кар’єру у 2016 році, а у 2020-му загинув в авіакатастрофі, — Ред.).
– Зірки «Лейкерс» Шакіл О’Ніл та Кобі Брайянт перетягували «ковдру на себе»?
– Ні, у кожного була своя позиція та своя роль, тренер їх визначає. Я був важким форвардом і час від часу грав центрового.Кобі Брайянт і Станіслав Медведенко (фото: Getty Images)
– «Даллас» пропонував вам піти з «Лейкерс» у 2004 році. Чому відмовилися?
– Пропозиція була дуже гарною. Іноді шкодую, що не прийняв, але то вже таке. Контракт пропонували на чотири роки по чотири мільйони на рік.
– До 2000 року у вас був досвід виступу лише за українські та литовські клуби. І ось ви потрапляєте у найкращу лігу світу у найсильнішу команду. Як почувалися?
– Перший місяць я мав культурний шок. Я звикав до тренувань, умов, величезних арен по 20 тисяч уболівальників. Ти виходиш на майданчик, а в тебе над головою стільки повітря, що не знаєш, що з ним робити. І раптом десятки людей починають кричати, реагувати на твої дії чи помилки.
Я фокусувався на баскетболі. Решта пішло на другий план. Якщо ти вмієш і хочеш грати, прогресувати, то адаптація виходить.
– Проходили літній табір перед першим сезоном у НБА?
– Так, це було щось, просто «в хлам». Гладіаторські бої. Скаути по всьому світу знайшли 35 найкращих гравців та звезли їх до табору. М’ясорубка. З них один-два підпише контракт. Не всі затримувалась у команді.
Заради того, щоб потрапити в НБА, хлопці бігали з поламаними колінами, забоями. Один претендент тиждень бігав з переламаними кистями, він непомітно для інших бинтував їх і терпів. Добре, що я потрапив до табору вже з контрактом.
– Ви досить рано закінчили грати, у 28 років. Сезон 2006/2007 став останнім у кар’єрі. Чому?
– Завадили травми. На шостий рік у НБА мені зробили операцію на спині. Ще рік помучився в «Атланті», та й годі.
– Великі гравці на кшталт вас, у яких зріст близький до 210 сантиметрів, часто сильні під щитом, але далеко не завжди мають поставлений далекий та середній кидок. Але якщо подивитися ваші ігрові моменти, найкращі атаки з дистанції можна побачити найчастіше. Наскільки це було важливим?
– Зараз у НБА далекий кидок ще цінніший, ніж раніш. У баскетболі цінні великі хлопці, які можуть грати обличчям до щита, розтягувати оборону суперника, постійно загрожувати далеким і середнім кидком. Високі, рухливі гравці з поставленим кидком дуже цінні.
– Останніми роками у баскетболі дедалі більше команди роблять ставку саме на дальні кидки. Це не робить гру одноманітною, менш видовищною?
– Абсолютно, ні. Баскетбол постійно еволюціонує. Думаю, вже на підході й 4-очкова лінія. Думаю, скоро вже стабільно кидатимуть із центру поля (посміхається, — Ред). Прогрес іде, технології розвиваються. Дедалі більше можливостей для роботи над своїм кидком. Баскетбол стає набагато швидшим. Хочете порівняти, подивіться, яким баскетбол був 10-20-30 років тому.
– Чинний президент Федерації баскетболу України (ФБУ) Михайло Юрійович Бродський теж пропонував запровадити у баскетболі 4-очковий кидок. Але ви критикували цю його ідею. Чому?
– Він не пропонував лінію 4-очкового кидка, він просто запропонував, щоб за деякі кидки давали по чотири очки. Як він це уявляв, ніхто не зрозумів. Можливо, за кидок зверху… Не всі дострибують до кільця (сміється, — Ред.) Краще уточніть у нього. Може, з-під ноги. Може, через лицьову лінію.
– Можливо ви, Станіславе, консерватор, і просто вважаєте, що людина без спортивного минулого не може керувати федерацією. Що, на вашу думку, не так робить Михайло Юрійович?
– По-перше, він має бути лідером думок. Взагалі розуміти, як працює баскетбол. Відрізняти, наприклад, штрафний кидок від 3-очкового. Коли людина не розуміє деталей, це не проблема для керівника. Але коли чувак просто авторитарний й не бере реальної участі, не розуміє, що відбувається… Він же зараз сидить в Італії та взагалі не з’являється ніде. Збірна грає, він навіть на її ігри не приїжджає. Йому пофіг цей баскетбол.
– Чому тоді, на вашу думку, Бродський керує федерацію?
– Він усім розповідає, що любить баскетбол. Ну то люби собі. Хіба це означає, що його треба очолювати й загнати під плінтус? Якщо ти не розумієш гри, як ти можеш призначати тренерів? На юнацькі та молодіжні збірні U-16, U-18, U-20. Чи, може, у нього є експерти? Але всі бачать, що він тих експертів обирає за лояльністю. І все у президії ФБУ — це лояльні люди. Що він скаже, то й вони і голосують.
І взагалі, у президії федерації у нас зібралися всі люстровані люди, які зараз живуть за кордоном. Це не федерація. Так це не працює.
Сидить секретар ФБУ Володимир Драбіковський, підписує всі документи, Бродський навіть не з’являється в Україні. Він не розуміє, як влаштований дитячий чемпіонат. Навіть не цікавиться. Про що говорити: не цікавиться національною збірною. Іди на пенсію, виховуй дітей, якщо втомився. Спонсоруй, якщо хочеш, ніхто не забороняє.
Він каже: «Я типу великий бізнесмен, я заробив, у мене купа грошей». Я не розумію його мотивації. Але він намагається свою менеджерську історію з бізнесу приклеїти сюди, до баскетболу. Паралелі можна провести. Але без розуміння баскетболу неможливо бачити розвиток на кілька кроків уперед. У нашому баскетболі зараз є історичне дно. Немає жодної стратегії, послідовності, все вирішується абияк. І ось воно прийшло. Вони усе хочуть списати на війну.
– Що саме так погано у нашому баскетболі?
– Ти розумієш, куди ми йдемо. ФБУ робить вид, що займається Суперлігою (вищим дивізіоном), Суперліга вже зрозуміла це. Дитячий баскетбол — просто на самоплив. Усім тренерам у Києві, які ще займаються дітьми, просто пам’ятник треба ставити. Самоорганізувалися, самі набирають дітей, про все домовляються. А що ФБУ? Проводить ЮБЛ (юнацьку баскетбольну лігу), дала розклад, суддів та й все. Їм добре.
Коли війна розпочалася, чемпіонат міста взагалі проводили самі, федерація зникла.
– У вас із Бродським давнє знайомство. Коли ви в 1996-1997 роках грали в його «Денді-Баскет», він не виплатив вам зарплату за два місяці? Так дійсно було?
– Це факт. Вже можу вільно про це говорити. Перед ним немає жодних зобов’язань. Зарплата була 50 доларів на місяць. Я ще пацан був — 16 років. Бродський кільком перспективним хлопцям пропонував приїжджати поїсти безкоштовно у його кафе, але було дуже далеко. Разів п’ять я доїхав. Він дуже пишався цим благодійством.
У 1997-му я переходив до «Будівельника». Щоб отримати більшу компенсацію за мій перехід, Бродський сказав, що моя зарплата була 250 доларів.
Я знаю цього діяча та бізнесмена з 16 років. Ще одну історію розповім. Я відіграв перший матч за «Денді» у Суперлізі. Гарний дебют, набрав очки. Бродський після гри мені так сто доларів в руку — на! При всіх, позерство таке. Здивував! Ти тут 50 доларів на місяць отримуєш, а тобі за одну гру сотку дають! Тішуся. Приходжу потім у клуб, мені кажуть: це тобі було за рахунок наступної зарплати, аванс. Багато хто не розуміє, що він за персонаж.
Він на мене навіть подавав до суду. Він люстрований. Я казав, що він має проблеми із законом. Бродський сам подав до суду, сам потім перестав до нього ходити. Змінилося кілька адвокатів. Юристи втомилися від цього маразму, справу закрили. Я не можу його серйозно сприймати.
Станіслав Медведенко (фото: facebook.com/slava.medvedenko)
– Майк Фрателло 23 роки був старшим тренером у командах НБА. З 2011 до 2015 року він працював зі збірною України, і ви були в його тренерській команді. За нього збірна досягла найвищого успіху у своїй історії — посіла шосте місце на Євро-2013, і вперше вийшла на чемпіонат світу 2014 року. Як Майку це вдалося?
– Олександр Волков зміг його запросити. Це був дуже грамотний хід, це був єдиний вірний варіант. Фрателло прийшов із тренерським штабом, то були фахівці, які відпрацювали по 20 років у НБА. Я отримував задоволення від роботи у його штабі. Мені здавалося, що я не залишав НБА. Збори, тренування, планування було на рівні НБА. Тренерська культура, культура гравців, ставлення до тренувань, умови тренування — все підтягувалося до стандартів НБА. Розбирали всіх гравців, прогрес кожного, навіть психологічну взаємодію окремих гравців. Працювати могли до першої години ночі. Чітке завдання було для кожного.
– Коли ви були гравцем, то брали участь лише у Євро-2005. Баскетболістам із НБА складно приїжджати на європейські змагання?
– Це катастрофа. У тебе довгий сезон. 82 ігри. Потім короткий відпочинок, днів з десять. Потім розпочинається підготовка до сезону. Багато хто розпочинав її з інших видів спорту. Наприклад, зірка 70-80-х років Карім Абдул-Джаббар займався йогою, дехто — карате. Це прикольно, це розвантажує тебе емоційно, але дає фізичне навантаження. Потім збільшуєш інтенсивність, працюєш на піску, наприклад, велосипед, кроси, заліковуєш травми. І поступово переходиш на баскетбол.
А якщо грати за збірну — це дуже нелегко. Ти тільки відбомбив сезон, трохи відпочив. І вже треба у повній бойовій готовності їхати на чемпіонат. Після Євробаскету — коротка пауза. І знову потрібно бути готовим на всі 100, розпочинається сезон у США. Тому багато гравців НБА приїжджають на Євро не в оптимальних кондиціях.
– У грудні 2024 року відбулася зміна старшого тренера збірної. Відбірковий цикл до Євро-2025 команда розпочала з Віталієм Степановським, але програла чотири стартові матчі. До команди повернувся латиш Айнарс Багатскіс. Це правильне рішення?
– Моє просте бачення: на даний момент це, швидше за все, найкраще рішення. Зважаючи на те, в якому положенні команда. Нема чого втрачати, насправді. У мене питання до Степановського — чому він не вів комунікацію? Можливо, йому не давали помічників, бюджету, чи він не міг домовитись із якимись гравцями, неясно. Комунікація — це його головна проблема.
Якщо він підписувався на цю посаду без контракту, просто повірив Бродському на слово, це вже дуже велика проблема. Просто сам собі по ногах постріляв.
Якщо він не промовляв із федерацією всі свої потреби, не говорив, скільки йому помічників та коштів на збірну потрібно, це одна історія. Якщо він вважав, що все витягне сам, без помічників — це інше. І те, й інше — це помилка. І все це призвело до закономірного результату — 0:4 у турнірній таблиці. Заміна тренера навряд чи допоможе. Якби ще залишалися шанси, цю заміну тренера ще можна було б критикувати, або оцінювати.
– Новий тренер поводиться інакше?
– Багатскіс одразу вийшов і сказав, що контракт до 2027 року. Впевнений, його агент сказав: «Багель, ти ж не будеш вірити комусь на слово, ти ж не працюватимеш зі збірною за незрозумілою схемою?». Степановський, коли був призначений (у квітні 2023 року, — Ред.), не вийшов і не сказав нічого про свій контракт — чи є він взагалі. І Віталій не мав досвіду. Він у збірній працював, як працював у клубі. Тут треба було посилюватися досвідченими помічниками. І повір мені, їх вистачає. Багато хто б прийшов асистувати, за невеликі, посильні кошти.
Комунікацію було провалено. Не зрозуміло, яка йде селекція, які погляди на неї. Коли не викликали Іссуфа Санона, я взагалі не зрозумів, що це було. Коментарів, комунікації, спілкування з уболівальниками не було. Степановський не зрозумів, що він працює із збірною, це не приватний клуб. Тут ти не можеш робити все, що хочеш.Станіслав Медведенко — найуспішніший український баскетболіст у НБА (фото: Getty Images)
– Повернімося до США. Ви потрапили у 2000-му у НБА, і відразу до ЛАЛ, а по закінченню першого ж сезону стали чемпіоном НБА. Що ви відчули після фінального свистка?
– Перед останньою грою вже практично все було зрозуміло, ми вели у серії 3:1, залишалася одна перемога. Кобі Браянт мені розповідав: «У 1996 році я був на фіналі НБА, Чикаго з Майклом Джорданом виграли серію. Я сидів на цьому місці», і показав мені місце у найдальшому кутку зали, під стелею, де гравців потрібно було розглядати в бінокль. Я спеціально перед останньою грою з «Філадельфією» піднявся на таке місце під стелею нашого залу. Щоб подивитися на гравців очима таких уболівальників. Сиджу там і думаю: трясця, за дві години я можу стати чемпіоном НБА!
– Шакіл О’Ніл та Кобі Браянт були топ-зірками НБА. Як вони уживалися в одній команді?
– Перші мої два сезони все було добре. Шакіл був основною зіркою команди, але по мірі того, як Кобі виходив у прайм, баланс почав змінюватися. У Браянта з’явився досвід, він подорослішав, у нього з’явилася стабільна «трьоха». І тут двом самцям в одній клітці стало важче. А Шак — це его.
Вони сперечалися з Кобі, хто є лідер команди, хто більше візьме кидків на себе. Я міг би стати триразовим чемпіоном НБА. Але протиріччя вийшли на свій пік під час мого четвертого сезону 2003/2004. Ми дотягнули до фіналу, але у фіналі все пішло шкереберть. Хімії не вистачало, «Детройту» пощастило, ми самознищилися. Та програли серію 1:4.
– У вашому першому сезоні 2000/2001 ви жодного разу не виходили у старті, не грали у плей-офф і за сім зустрічей на майданчику проводили лише 5-6 хвилини. У другому та третьому сезоні це вже були 71 та 58 ігор у регулярці, ігри у плей-офф та трохи більше 10 хвилин у середньому. Але найкрутіші показники були у четвертому сезоні — 68 ігор, з них 38 у старті, 21 хвилина в середньому, 8 очок, 5 підбирань. Це був ваш найуспішніший сезон у НБА?
– Так, дуже гарний сезон. Основного пауер-форварда Карла Мелоуна було травмовано. Але запасні гравці були дуже сильні.
Я починав у «Лейкерс» із мінімальної зарплати, приблизно 350-400 тисяч доларів на рік. Нині «мінімалка» в НБА — 770 тисяч доларів, зарплати помітно зросли. Мій контракт постійно збільшувався, максимальна моя зарплата в ЛАЛ була три мільйони.
– У вашого конкурента Мелоуна теж була зіркова кар’єра, приблизно як у Шака та Кобі. Він прийшов у команду у 2003 році. Як складалося з ним?
– Я розумів тренера Філа Джексона. Прийшов зірковий ветеран, його не можна було посадити «на баню» (лавку запасних, — Ред.). З іншого боку, був молодий, який показував результати — це я про себе. Думаю, якби час розподілявся рівномірніше, якби мені давали більше ігрових хвилин, то Мелоун дожив би до фіналу. У фіналі чекали на нього, але травми завадили.
Мене дуже здивувало, наскільки Мелоун був освіченою та інтелігентною людиною. «Лейкерс» така команда, багато гравців були з відомих університетів. Я це зрозумів, коли у 2006 році перейшов до «Атланти». Зовсім інший рівень спілкування в роздягальні та за її межами.
– Ваш тренер Філ Джексон до ЛАЛ працював у «Чикаго Буллз» із Майклом Джорданом. Як йому вдавалося тренувати таких зіркових гравців?
– Мотиватор. Він це умів. Згуртувати команду задля досягнення мети.Філ Джексон і Станіслав Медведенко (фото: Getty Images)
– За традицією, гравці, які стали чемпіонами НБА, отримують персні із дорогоцінних металів та каменів. Яка доля ваших двох?
– У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, я виставив їх на аукціон. За них отримали 250 тисяч доларів. Їх ми витратили на психологічну реабілітацію дітей, відновлення спортивного залу в Чернігові, на екіпірування для юних баскетболістів. Цих коштів вистачило приблизно на два роки.
– Хто були покупцями?
– Один із них був стоматолог із Лос-Анджелеса. Він жартома писав мені в Instagram: «Чувак, давай я тобі зуби зроблю, приїжджай». Прикольний. Ми листуємося, він цікавиться іноді, що у нас в Україні. З другим ми не спілкувалися особливо.
– Ваші американські друзі цікавляться ситуацією в Україні?
– Коли все почалося 2022 року, то це було. Нині стало складніше.
– Коли розпочалося повномасштабне, що ви робили?
– Росіяни були під Києвом. Я вступив у добробат. Там видали автомат. Наша громада на лівобережжі, на Микільській Слобідці, дуже згуртована. У нас був штаб, ми розподілили чергування по району, блокпости. Готували обіди для тих, хто чергував. Було незрозуміло, що взагалі буде. Київ був порожній. Світлофори не працювали, поліції не було, машини, які стукнулися на перехресті, могли стояти місяцями, їх не розтягували.
У мене був поверхневий досвід поводження зі зброєю — з рушницею. Тактичних навичок не було. У добробаті ми мали досвідчених командирів з досвідом. Був у нас і колишній хокеїст із позивним «Канада», тому що він раніше грав у Канаді. Керував нашим підрозділом із десяти осіб. Ми планували свої дії.
У нас була перепустка та можливість переїжджати з одного берега на інший, поповнювати запаси. Ті дні неможливо забути.
Потім я був у Бучі, возив гуманітарку, ліки. Ще було заміновано, русня тільки-но відступила день тому. Бачили згорілі танки вздовж траси. Ще тіла людей лежали просто на вулицях. Деякі місяць не виходили із підвалів, льохів. Як то кажуть — є, що згадати, нема що дітям розповісти.
Ми з волонтерами допомагали дітям, які виїхали з Донецької та Херсонської областей. Деякі діти майже не спілкувалися, були дуже тихі. Дехто був на антидепресантах, прокидалися вночі, кричали.
– Як ви вважаєте, допомога від США у цій війні достатня?
– Допомога могла б бути більшою. Усіх факторів, якими керувався Байден, я не знаю. Здається, вони трохи побоювалися ескалації. Можливо, з часом буде відомо більше деталей.
– На яких умовах потрібний мир Україні?
– Я вважаю, що мир потрібний у будь-якому разі. Але це не має бути капітуляція. Я думаю, що буде десь посередині. І воно ні нас, ні росіян не буде до кінця влаштовувати. Потрібно готуватись, що все не закінчиться завтра. Дуже погано, що у нас є такий божевільний сусід.
– Як голосували ваші американські знайомі?
– По-різному. І за Трампа, і за демократів. Багато хто вважає, що Трамп для США це непогано. Мені здається, що адміністрація Байдена була більш прогнозованою.Медведенко продав чемпіонські персні НБА, а виручені кошти віддав на благодійність (фото: facebook.com/slava.medvedenko)
– Український бігмен Олексій Лень уже 13 сезонів у НБА, віднедавна грає за «Вашингтон Візардс». Перед цим був у «Сакраменто Кінгз». Не так багато зіграв у плей-офф, не часто був основним центровим у команді. Він міг би досягти у США більшого?
– Я думаю, що у Леня чудова кар’єра. Послухай… Скільки чувак у НБА? Більше десяти років! Хто може таким похвалитися?! Якщо ти понад п’ять років граєш у НБА, то в тебе вже успішна кар’єра.
Він мав різні етапи розвитку. У деяких командах, наприклад, добре використовували його дальній кидок. Нині він дуже вдало грає, як другий центровий. Цілком виконує свій функціонал, за це його і цінують. Я думаю, у нього ще точно попереду один-два сезони в НБА, може, й більше.
– Лень міг досягти більшого в НБА, стати основним центровим в одній із команд?
– Це довга історія. Я його бачив ще у Дніпрі, спілкувався з тренерами. Це дискусійне питання, але я не хочу до нього втягуватися. А якби він на якомусь етапі потрапив до європейської команди? А якби потрапив до іншої системи? А якби в Меріленді йому б давали більше грати обличчям до кільця, можливо він пішов би іншим еволюційним шляхом… Багато різних деталей. Послухай, взагалі, щоб потрапити до НБА, потрібно, щоб дуже багато зірок зійшлося. А в нього це вийшло. Повторюю, він має дуже сильну кар’єру в НБА.
– Український легкий форвард Святослав Михайлюк у 2018 потрапив НБА і теж одразу до «Лейкерс». Чому у Святослава не вийшло закріпитись у команді?
– Там була проста історія. Їм потрібен був або досвідчений шутер (снайпер), або перший номер (розігруючий). Для шутера у Свята не вистачило досвіду, він лише потрапив до НБА. І відсоток точних кидків був низький. Вони його спробували розігруючим, але для першого номера він не мав навичок. І все, в ЛАЛ зрозуміли, що на ці позиції вже є гравці, і Михайлюка обміняли.
Якби він зараз потрапив до «Лейкерс», були б зовсім інші шанси. Зараз він вже має навички шутера, й міг би по-іншому розкритися. Він вже має досвід, він розуміє, як це працює. А коли він був ще новачком, реалізуватися було важче.
– Михайлюк вже сьомий сезон у НБА. Він додав ці роки?
– Так, зараз він виглядає дуже непогано. Свят у дуже добрій фізичній формі, біжить. Якби він ще додав у захисті, він взагалі змінив би враження про себе деяких менеджерів НБА. Йому 27 років, це найпраймовіший час. У гравця вже є досвід, і він ще у добрих фізичних кондиціях. Приблизно з 26 до 32 років — це найкращий час для гравця в НБА. Святослав заходить у цей час.
– Вам не здається, що у Михайлюка надто авантюрний стиль, занадто багато непідготовлених кидків?
– За той час, що йому дають на майданчику, він має брати ці кидки. Іноді зі складних положень, іноді із явних. Якщо він їх не візьме, то їх візьме хтось перший інший. А якщо не заб’є, то сяде «на баню». В нього зараз роль не дуже стабільна. Але він вже сформувався як гравець. Він уже має навички, і їх експлуатуватиме.
Читайте також велике інтерв’ю з фітнес-тренером Віктором Мандзяком про те, чи обов’язковий спорт для зниження маси тіла, які тренування ефективніші, як сон впливає на вагу та чи потрібно рахувати калорії, щоб схуднути.
