Євгеній Шевченко: про свої обіцянки, бажання очолити Комітет ВР та майбутнього мера Запоріжжя

Парламентські перегони позаду. Знаємо прізвища переможців і починаємо знайомитись ближче. Редакція Inform.zp.ua підготувала серію інтерв’ю з новообраними парламентарями.

Сьогодні вашій увазі Євгеній Шевченко – народний депутат від політичної партії «Слуга народу», 76-й округ. 

– За правилами нашого проекту при першій зустрічі ми нічого не кажемо з Вашої біографії, надаємо можливість Вам сказати те, що вважаєте за необхідне.

Почну з того, що дуже хочу подякувати всім виборцям, які мені надали таку довіру. Для мене це просто шок! Я вважав, що виграю. Але не сподівався, що з таким відривом і з такою довірою. Дякую Вам усім, що Ви мені повірили! Хочу сказати, що я Вас не підведу. Ніхто мене не зможе купити, нікуди затягнути. Я буду відстоювати тільки інтереси виборців, тільки запоріжців. Це стосується не тільки тих, хто за мене голосував, а й тих, хто голосував за інших кандидатів та за інші партії. Нас всіх об’єднує те, що ми всі запоріжці, і ми будемо все робити, щоб Запоріжжя стало містом щасливих людей.

– Що запоріжці не знають про Євгенія Шевченко?

Про мене не знають багато чого. Ми всі нові люди. Виборці хотіли нових людей бачити у владі, тому звісно, що ми не такі відомі, як інші. Я хотів би, щоб люди знали не від мене про мене, а судили по моїх справах.

– Але все ж таки: де Ви працювали? Який у Вас життєвий досвід?

Я підприємець, бізнесмен. Свій шлях почав дуже рано, на початку 90-х років. Бізнес починався з того, що треба було якось виживати, всім тоді було важко. Служив в армії у Прилуках в Чернігівській області, там залишився ще надтерміново. Потім, коли звільнився, довелось заробляти тим, що їздив на бурові вишки і скупав масло, солярку, елементарно міняв тоді ще в колгоспах на цукор, а цукор реалізовували на ринках. Таким чином «сколочував» капітал. Потім були салони відеопрокату, магазини з продажу відеоапаратури, телевізорів. Потім був цех по збиранню телевізорів. І десь 1998 році я вперше почав займатися аграрним бізнесом. Ще були колгоспи, по спільним договорам займався. А в 2001 році, коли була розпайовка, взяв батьківські паї 30Га і почав займатися аграрним бізнесом. В принципі до цього дня цим і займаюсь.

– Що Ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за цей час?

Важко сказати. Мабуть те, що я отримав довіру людей. Я до цього багато років йшов, і це найбільше моє досягнення. Я не хочу зараз розповідати: кому я фінансово помагав або займався благодійністю. Це не личить людині, я не хочу цього казати. Довіра людей для мене найцінніша зараз.

– Коли з’явилося бажання стати народним депутатом? Це був певний шлях чи спонтанне рішення?

Внутрішнє несприйняття того, що в дійсності відбувається навколо тебе – це підвищення почуття справедливості підштовхнуло мене, що треба брати все у свої руки, йти до влади. Я своїми життєвими принципами це підтверджував. Дякую людям, що вони мені повірили. Мені батько сказав, коли я займався бізнесом: «Який з тебе бізнесмен? Ти ж політик природжений». Я задумався, потім вже через кілька років зрозумів, що так, політика повинна бути в майбутньому моя професія. Зараз вважаю, що я дійшов до цього. Люди дали довіру, треба відповідати і робити те, що обіцяв їм.

– З чим йдете до Верховної Ради? Чи є у Вас певний план дій?

Цього дуже багато. Люди надавали стільки пропозицій, стільки завдань. Починаючи з наших мостів.

– Зупинимось на мостах. Президент у Запоріжжі пообіцяв, що буде контролювати, аби добудували мости за 2 роки. Якою Ви бачите свою роль в цьому процесі?

По-перше, я був разом з Президентом на мостах, коли він приїжджав. Чув їх розмову, маю на увазі представників місцевої влади, «Укравтодору» та Президента. Ще раз ми побачили, що ідея, з якою я йшов до людей, що наші будівельні компанії не зможуть добудувати ці мости за 2 роки, вона підтвердилась. Те, що вони запропонували, це 5-7 років. Вони запропонували добудувати першу чергу, тобто 1 полосу за 2 роки, по ній вони введуть в експлуатацію мости. Ми з цим незгодні. Будемо проводити міжнародний конкурс, запрошувати міжнародні компанії, в першу чергу китайські. Тому що ці компанії обіцяють, що зможуть за 2 роки добудувати повністю без будь-яких обмежень. У нас у команді на київському рівні прийнято рішення, що має бути топ-менеджер, який буде двигуном цього процесу. Я думаю, що скоріше за все на мене це покладуть, тому що це округ, який стосується мене.

– Пане Євгенію, знаємо тепер, з кого спитати. А яким Ви бачите вирішення екологічних питань в Запоріжжі?

Сьогодні був на суспільних слуханням на одному з заводів на Бабурці. Річ йшла, що підприємство розширюється, їм потрібна реконструкція, вони нарощують обороти по виробництву кабельної продукції. Те, що я там почув, які зробив з цього висновки, наштовхнуло мене на те, що суспільство наше активне і до них треба прислуховуватися. Вони запропонували підприємству встановити датчики виміру насамперед в точках викидів цих відходів. Не в санітарній зоні, а саме де ці викиди відбуваються. І підключити їх в режимі онлайн. Що це дає? Це дає те, що кожен громадянин, кожен житель Бабурки або Запоріжжя може зайти в Інтернет, подивитися на динаміку викидів. І всі суперечки з приводу того, що у вихідні дні збільшуються викиди, а у будні вони нормальні, вони будуть об’єктивні. Будуть не просто чутками, а бачитимемо картину.

– Ви підтримуєте таку ініціативу?

Звичайно підтримуємо. Більше того, я взяв на себе зобов’язання і керівництво цього заводу пообіцяло, що вони будуть провідниками цієї технології. Вони не чекаючи ніяких законодавчих актів зроблять це, а потім на цьому прикладі ми вже у Верховній Раді зможемо запропонувати зробити регламент цих робіт, технічні умови встановити, тобто законодавчо врегулювати ці питання. Ці питання будуть законодавчо врегульовані і вони будуть розподілятися не тільки на цей завод, а на усі заводи, які у нас є в Запоріжжі та в Україні в цілому.

– Під час передвиборчої кампанії Ви багато зустрічалися з людьми. Які обіцянки давали?

Основних обіцянок дуже багато. Але я ніколи нікому не обіцяв того, що не зможу зробити. Всі люди, які зі мною спілкувалися, про це знають. По-перше, це реформи, які не закінчені. Медична реформа дуже турбує людей, вона як наші мости. Я всім казав, що у нас в Україні 4 мости, в Запоріжжі недобудований міст, на загальнодержавному рівні незакінчена реформа децентралізації, незакінчена освітня реформа, незакінчена медична реформа. Тому це те, що ми будемо робити. Наша економіка повинна стати конкурентоспроможною. Собівартість всієї продукції, що виробляється в Україні, повинна знижуватися. За рахунок чого? За рахунок зниження вартості енергоресурсів. Енергоресурси – це стратегія розвитку держави. В першу чергу ми хочемо отримати доступ до газосховищ Туркменістану, це стратегія нашої держави і всієї нашої команди.

– А конкретніше? Ви конкретно сказали, що можна робити з мостами. У Вас є конкретне бачення еко-проблеми: якщо не вирішення, то хоча б інформування людей про те, що викидається в повітря. Які ще проблеми бачите «своїми» в Верховній Раді?

Вважаю, що кожне питання треба вивчати і вивчати досконально, я це буду робити. Я не вважаю себе фахівцем в цій області, я розуміюсь лише на економіці і праві. Тому, що стосується конкретики щодо екології я одразу скажу, люди мають право знати, що відбувається, які підприємства які викиди роблять. По-друге, ми хочемо ввести кримінальну відповідальність для керівників великих підприємств, щоб не було перегибів на маленькі підприємства, щоб не було порушень екологічних режимів експлуатації підприємств. Тому що штрафи, які вони платять, ні до чого не приводять. Як травили нас, так і травлять далі. Це те, що стосується екології. Що стосується мостів, я вже сказав, ми хочемо залучити іноземні компанії, їх технології, їх інвестиції та їх техніку, які спроможні за 2 роки добудувати. У запоріжців немає ні сил, ні терпіння чекати більше ніж 2 роки. Це найголовніші. Взагалі питань багато.

– Якщо Ви вже проаналізували купу запорізьких проблем, де Ви бачите себе у Верховній Раді: в якому комітеті?

Вважаю, що найкраще себе реалізую та допоможу суспільству в економічному комітеті Верховної Ради. Хочу його очолити. Побачимо, чи вийде.

– Якою Ви бачите співпрацю з місцевою владою?

Ми хочемо місцеву владу перезавантажити. Тому що те, що робиться, далі так терпіти неможна. А потім як буде вже перезавантаження, будемо допомагати. Ми за те, щоб був компроміс і розуміння. Тільки розуміння призводить до дій, процвітання, до того, що буде все будуватися, а не руйнуватися, як було до цього.

– Чого Ви боїтесь в Верховній Раді?

Я нічого не боюсь. Боюся тільки зради, щоб ніхто у нас в команді не зрадив. Щоб діяли так, як казали до цього.

– Інакше поставлю питання. Чи не боїтесь тиску? Думаю, Ви розумієте, якщо буде велика монокоаліція, то так чи інакше Ви будете відчувати загальну політичну дисципліну в прийнятті рішень. Як Ви зможете відстоювати свою точку зору?

Звичайно партійна дисципліна повинна бути. Це стосується особистого голосування, зобов’язань, які ми взяли на себе, це однозначно. Але розумієте, я мажоритарник, за мною стоїть багато виборців, я повинен доносити їх думку до Верховної Ради, до Президента. Тому ще не народився той, хто зможе мене якось переконати в цьому плані, неважливо хто це.

– То Ви більше любите в команді працювати чи все ж таки лідер по життю?

Я по життю лідер, але у кожного лідера повинен бути талант переконування, потрібно вміти переконувати партнерів.

«Нужно приводить аргументы, логические вещи говорить. Приводить к тому, чтобы оппонент с тобой соглашался, а не просто ты его силой или авторитетом задавил. Не нужно давить авторитетом. Я не хочу, чтобы на меня Президент давил или другие коллеги. Если будет у Президента аргументация, я его поддержу. Любого партнёра поддержу, если это будет честно, открыто и аргументировано, а не просто «Мы тебе сказали это сделать, значит надо это сделать», с Шевченко это не получится. Каждый, кто меня знает, может сказать, у меня характер жёсткий в этом плане».

– Ви будите членом великої команди у Верховній Раді. А чи є у Вас окремо команда, хто допомагає Вам по життю і зараз готовий Вам допомагати в новому напрямку роботи?

Так, є. Це наша команда, яка працювала в моєму штабі. Вони на практиці довели свою дієздатність. Дякую їм всім, без них я би не зміг нічого цього зробити.

– Тобто Ви їдете в Київ не один?

В Киев я еду один. Вся команда остаётся в Запорожье. Я уже решил, что все люди, которые будут у меня на общественных началах помощниками, они будут не в Киеве, а в Запорожье, потому что они здесь нужны. В Киеве будут только те 2 человека, которые будут заниматься каждодневной работой, это юрист и пресс-секретарь, которые будут получать зарплату от государства. А все, кто будет на общественных началах, в Запорожье. Они будут работать в общественных приёмных, коммуницировать с людьми, доносить их сообщения ко мне. В принципе большинство людей уже есть. Есть у нас ещё вакансии. Мы ждём новых людей. Будем присматриваться к ним, прислушиваться. Мне в жизни повезло, я разбираюсь в людях и очень быстро понимаю, кто есть кто. Кто меня давно знает, понимает, что если человек ко мне пришёл не тот, несколько дней и я уже буду понимать, наш это человек или не наш. В том смысле, отвечает ли он той философии, которую мы несём. А философия у нас простая – это справедливость, благоразумие и человечность. У человека должна быть в первую очередь совесть. Профессионалов много было до этого, мы их 28 лет видели, но совести у них было мало. В итоге мы все оказались в самой бедной стране Европы. Так дальше жить нельзя. Мы будем всё это менять.

– Ви вже цікавились, яка зарплата народного депутата і якою Ви її бачите в майбутньому?

Чесно кажучи, я не знаю, яка зарплата народного депутата.

– А Вас цікавить це питання?

Цікавить у розумінні того, що я ж бізнесмен. Я понимаю уровень жизни в Киеве и сколько нужно денег, чтобы человек не думал об этом, а думал о государстве и о людях. Мне говорили, не знаю, насколько это правда, но от 14 до 20 тыс. грн. зарплата и плюс есть какие-то компенсации передвижений по стране, на округ можно самолётом летать бесплатно, приёмы общественные, которые ты устраиваешь на своём округе, государство оплачивает. Но то, что я слышал в партии, есть такая идея, чтобы депутаты все имели достойную зарплату, но и жёсткий контроль. Чтоб они не занимались бизнесом, не занимались лоббированием своих интересов, чтоб они были обеспеченными и думали только о людях. В принципе я считаю, что это правильный подход. Не знаю, насколько будет зарплата подниматься. Но то, что было до этого, тоже неправильно. Популизм сыграл свою роль. Давайте жить или работать будем бесплатно вообще, а потом непонятно откуда миллионы появляются. Я против этих двойных стандартов. Мы должны быть честными с самими собой, честными с людьми. Депутат не может жить в Киеве на 14 тыс. грн., потому что квартиру только достойную снять стоит 20 тыс. грн. Тем более у людей есть семьи, дети, их тоже надо перевозить или быть оторванными от семьи и не с ними жить. Это вопрос честности и открытости. Но главное, чтобы был результат. Неважно людям, сколько будет зарплата депутата. Главное, чтобы люди почувствовали свою зарплату, что она у них увеличивается, что их благосостояние увеличивается, это гораздо важнее.

 Враховуючи, що зарплата депутата не така велика, які найбільші спокуси Ви передбачаєте в своєму житті в столиці?

Мне 47 лет и меня уже в этой жизни сложно удивить. Какие-то соблазны – это не про меня. Мне много в жизни не надо. Если бы я был с такими амбициями, я был бы уже в Forbes с тем багажем знаний, который у меня есть. Я человек скромный и я не съем больше, чем кто-то другой и больше не выпью. У меня есть всё для жизни нормального человека. Яхты и самолёты меня не интересуют. Скажу больше, может это будет ценично, но меня сейчас интересует больше всего тщеславие, потому что настоящим политиком движет тщеславие, а не заработок денег. Те, кто идут в Верховную Раду зарабатывать деньги, значит они, как говорил один наш президент дружественной страны, на букву «Б». Меня это не интересует абсолютно. Хочу, чтобы через время люди говорили, что был такой депутат Шевченко, который кардинально изменил ситуацию в городе. Чтобы не я отчитывался о своих делах, а мои дела говорили людям обо мне. Для меня это важнее всего.

– Я зрозуміла ваше бажання: увійти в історію. А якщо говорити про Вашу історію життя. Якщо була б можливість переписати, чи Ви б змінили якісь сторінки?

Одну страничку бы изменил, я бы вовремя сделал маме операцию.

– Є відлік часу на кожній посаді. Коли Ви плануєте звітувати перед своїми виборцями? Це 100 днів, рік, через 5 років?

Не буду сейчас рисковать и говорить точно по дням, вдруг на 1 день я опоздаю. Точно говорю, что это будет очень скоро, не нужно будет ждать годами, месяцами. Я планирую приёмную открыть уже в августе. Для того, чтобы встречаться с людьми, надо где-то обозначить место этой встречи. Я просто до конца не разобрался ещё, как будет организация происходить. Съездим в Киев, в аппарате Верховной Рады с этим разберёмся точно. Я очень хочу встречаться с людьми. Эти встречи, эти выборы мне открыли новое дыхание. Мне нравится с людьми общаться, правда. Кто со мной был на встречах, это подтвердят. Разные были люди, кто-то спорил со мной, кто-то провоцировал, кто-то пытался скорбить. Но у большинства людей я видел их открытые глаза, видел их надежды на меня. Поэтому как можно уйти и забыть про них, а потом как смотреть в глаза на следующих выборах. Я точно не буду делать так, как делали до меня. Я всегда отрыт к людям, у меня телефон всегда включен, отвечаю на любые звонки. Я не знаю номеров, которые мне звонят, но Вы можете спросить у людей, который звонят, я всегда беру трубку. Они правда удивляются, как это так.

 Чи є у Вас терпіння до такого інформаційного прориву?

Люди, которые прошли мажоритарку – это в принципе люди с характером. Терпение – это составляющая черта моего характера. Я привык терпеть и мне не составляет труда. На самом деле, если говорить, что люди пишут, обращаются, а я терплю, нет, вопрос не в терпении. Вопрос в возможности им ответить. Люди сотнями пишут сообщения в Инстаграм, Фейсбук, WhatsApp, на телефон, во всех мессенджерах. Многие обижаются: «Вы плохой, Вы не ответили». А я не могу каждому ответить. Я даже прочитать не успеваю, не то что ответить. Уже когда прихожу поздно домой, ложусь в кровать и просто ещё полчаса-час отвечаю людям, уделяю время на все сообщения, которые они пишут. На сегодняшний день практически все, может десятка 2 не отвечены. Приношу извинения всем избирателям. Вы должны меня понять, это просто невозможно. Сотни идут ко мне обращений, мы всё видим, всё понимаем, всё систематизируем. Мы надеемся на новые выборы местных советов. И когда сможем завести свои команды в местные советы, мы уже сможем локально каждому человеку, который обращается, помочь.

 Ви вже визначились, кого будете радити мером Запоріжжя?

Вопрос конечно интересный. Лично у меня пока нет кандидатуры и у команды в принципе тоже. Что касается городского совета и депутатов по округам, там уже есть хорошие люди, которые себя проявили на президентских выборах, на досрочных выборах в парламент. Не полностью укомплектованы, будет ещё отбор, но уже команда более-менее сформированная существует. Я уже вижу на самом деле, кто точно сделает, кто не подведёт, а кто наоборот, кто слабое звено я тоже уже вижу. По поводу мэра, правда, нет ответа сейчас. Мы будем искать, будем смотреть на других людей. Думаю, что через призму понимания сущности человека выберем достойного кандидата, который будет профессиональным, человечным и будет иметь совесть. Для меня это самое главное, чтобы у человека была совесть.

– Як Ви відпочиваєте? Чи займаєтесь спортом?

Спорт, наверное, это мой основной отдых. Каждое утро я бегаю кросс минимум 7км, даже если я в командировке, стараюсь в каком-нибудь спортзале на дорожке пробежать. Это даёт такие силы, Вы даже не представляете. Со мной ездили ребята, водитель, наша команда. Они просто с ног падали, но при этом они отдыхали на встречах. А я ещё разговаривал с людьми, всю эту энергетику нужно было сдержать, упорядочить. Когда приезжали домой, они удивлялись: «Как ты стоишь на ногах?». А у меня ещё столько энергии было. Вот бег мне даёт эти силы. Я 4 года непрерывно бегаю. До этого я занимался в молодости. Потом был большой перерыв, я набрал вес. А когда начал бегать, сбросил 25 кг, стал совершенно другим человеком, мой разум и рассудок снова стали светлыми. Бег – это не только физическое здоровье для тела, но ещё и для разума. Я всем советую. Ребята, девчата, бегайте, пожалуйста, несмотря ни на что вставайте утром и идите бегать, всё в жизни будет по-другому у Вас.

– А відпочинок?

Я ещё плавать люблю в Днепре, а зимой в бассейне. Что касается отдыха для души, очень люблю рыбалку. Охоту не очень люблю. Я охотник, у меня есть охотничье ружьё, но у меня есть принцип – если ты идёшь на охоту, ты должен добыть дичь в том размере, в котором ты можешь съесть. Я не понимаю охоты ради удовольствия. Убивать ради удовольствия нечеловечно. Я люблю дичь, поэтому как мужчина, как охотник это делаю. Очень люблю рыбалку. Мы с Романом Сохой – моим другом уже много лет ездим на рыбалку. Мы щукари, кто знает и понимает, щук ловим.

 Яку найбільшу піймали?

Больше всего в своей жизни я поймал 7,5 кг щуку. Это приносит мне удовольствие, но последние годы не получается. Очень редко бываю на рыбалке. Много дел, общественных вопросов. И спорт заместил. Если выдаётся час-два лишних, лучше займусь спортом. Потому что кроме бега я занимаюсь ещё и велоспортом, езжу по 50 км минимум на велосипеде, на байдарки ходим с моим другом отрезки по 20 км. Это приносит и удовольствие, и отдых, и всё остальное. Потому что когда ты на байдарке по речке ходишь, Вы не представляете, какие у нас красоты в Украине, это приносит удовольствие. У меня отдых активный, пассивного отдыха у меня уже давно нет. Если кто-то думает, что я отдыхаю лёжа на пляже с бутылочкой пива, это не так.

 Пане Євгеній, ми намагаємось відкрити людям нові обличчя в політиці, а саме народних депутатів, які пройшли від Запоріжжя. Сьогодні говорили про Вас, про життєвий шлях і принципи. Наприкінці зустрічі поставлю бліц-питання, відповіді на які допоможуть ще більше Вас охарактеризувати.

– Україна – член НАТО: так чи ні?

Так, але я за те, щоб це було визначено референдумом, щоб громадяни України це визначили самі.

– Мовний закон: залишити чи відмінити?

Відмінити.

– Прямі перемовини з ЛНР та ДНР: так чи ні?

Ні.

– Квоти на телебачення та радіо: залишити чи відмінити?

Відмінити.

Одностатеві шлюби: добре чи погано?

Погано.

– Земля: продати чи залишити мораторій?

Некоректне питання. Мораторій зняти, а землю залишити громадянам.

– Тобто продати?

Ні, надати їм право. Ми не маємо права продавати, це право має бути у наших громадян.

– Конституція України: залишити чи переписати?

Я би взагалі повернув Конституцію до редакції 1996р.

– Дострокові вибори: так чи ні? Я вже зрозуміла з нашої розмови, що саме «так».

Так. Я буду за дострокові вибори.

– Наприкінці Ви можете звернутися до виборців.

Ще раз хочу подякувати всім виборцям. Вірте нам, все буде добре. Ми скоро зробимо так, що Ви не пожалкуєте про свій вибір.