В історії Революції гідності є кілька значущих подій, які визначили її перебіг. Пізніше вони перетворилися на «справи Майдану», які розслідують досі. Яка їхня доля і чому слідство триває так довго, — в матеріалі РБК-Україна.
Головне:
Коли Майдан перетворився з мітингу на повноцінну революцію?
Що сталося під час першого розгону протестувальників?
Яку подію назвали «Вогнехрещем»?
Як розслідують справи Майдану і чому це займає стільки часу?
На стику 2013 і 2014 років в Україні відбулася подія, яка кардинально змінила вектор розвитку країни — Революція гідності. Їй передувала досить категорична відмова влади взяти курс на інтеграцію до Європейського союзу. Люди почали розуміти, що президент Віктор Янукович більше тяжіє до Росії, яка багато в чому фактично диктувала тодішню політику партії.
Долю держави вирішували на головних площах українських міст, але основна увага була прикута до київського Майдану. Там відбувалося все найважливіше і там же — найгучніші злочини того часу.
Пізніше їх об’єднали під однією назвою «справи Майдану». Розгін студентів у ніч на 30 листопада і сутички з мітингувальниками в грудні, протистояння на Грушевського, убивства активістів — усе це розслідують до сьогодні.
Справи Майдану почали вести одразу після Революції. Ними займалася Генеральна прокуратура, а пізніше провадження передали до Державного бюро розслідувань.
Розгін студентів
Перші протести на Майдані в Києві почалися 21 листопада. До 30-го на площі залишалося кілька сотень людей, мітинги йшли, але їхня активність явно спадала. Проте Майдан наказали зачистити і для цих цілей задіяли сумнозвісний «Беркут».
Сам розгін почався рано вранці — близько четвертої. За різними оцінками на Майдані на той момент було до 400 протестувальників, основна частина з яких була студентами. До ранку 30 листопада їх оточили близько двох тисяч бійців «Беркута», озброєні спецзасобами. Розганяли мітингувальників жорстоко — їх били кийками, кидали в натовпи вибухові пакети, валили на землю, били і буквально затоптували людей ногами.
Зіткнення протестувальників із «Беркутом» (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
За підсумком розгону 79 осіб дістали травми різного ступеня складності. Мітингувальники бігли від «Беркута» і ховалися в соборах, але ті діставали їх і за сотні метрів від самого Майдану. О 4:27 бойовики повністю витіснили людей із площі й оточили її, а пізніше пропустили туди співробітників комунальних служб — ті почали встановлювати на Майдані ялинку. Ще півгодини «Беркут» ходив Хрещатиком і бив протестувальників уже там.
Саме цей епізод став поворотним для Революції. Якщо до 30 листопада мітинг, за різними оцінками, став вщухати, то після на Майдані та прилеглих до нього вулицях почали збиратися десятки тисяч людей. Крім того, протести почалися і в інших українських містах.
Багато учасників тих подій називають розгін студентів переломним моментом, який і вирішив долю протестів, перетворивши їх на повноцінну революцію. Ставка тодішньої влади на те, що їм вдасться таким жорстоким розгоном залякати людей, провалилася. Протестувальники зреагували рівно навпаки — вони розлютилися.
Мітингувальники протистоять «Беркуту» (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
«Коли зрозумів, що це Революція? Коли побили студентів, я пам’ятаю, почалася акція, здається «Марш мільйонів». Тоді дійсно всі вулиці були забиті народом. Стало зрозуміло, що щось буде», — каже один з очевидців.
Спроба розгону людей у грудні
До моменту чергового розгону на Майдані та прилеглих територіях уже щільно осіли десятки тисяч людей. Багато хто приїхав з інших міст, тому ночували на площі в наметах, які сформували ціле наметове містечко. З очевидних причин ялинку встановити так і не змогли — встигли поставити тільки каркас. Його за кілька днів обліпили плакатами та гаслами.
У ніч на 11 грудня влада зробила ще одну спробу знести протести. Близько першої години ночі на сходинки Київської міської державної адміністрації піднялася судовий виконавець Лариса Сабодаш і зачитала рішення Печерського суду. Він постановив «вжити заходів» у справі про блокування тротуарів, доріг шляхом розміщення на них різних предметів. Це канцелярське формулювання за фактом означало одне — силовий розгін мітингувальників.
Поки Сабодаш зачитувала рішення суду, під барикадами скупчувалися бійці «Беркута» і внутрішні війська. Протестувальники, тим часом, закрилися в будівлі Київської адміністрації і не пропускали всередину поліцію. Під бій дзвонів Михайлівського собору в адміністрації вимкнули світло, а на самому Майдані протестувальники почали співати пісню «Я не здамся без бою» гурту Океан Ельзи. Сам вокаліст Святослав Вакарчук теж з’явився на площі зі словами «Я прийшов, бо не міг не прийти».
Протестувальники захищаються від силовиків (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Спроби витіснити людей з Майдану і центральних вулиць тривали всю ніч. Бійці «Беркута» і міліціонери ламали барикади, десь проривали ланцюги з людей і заходили в гущу мітингу. Поки на сцені виступали із закликами «Беркуту» «Переходьте на бік людей!», силовики продовжували виштовхувати протестувальників. Десь виникали локальні сутички, «беркутівці» били людей, затримували і закривали в автозаках.
Незважаючи на показову жорстокість і спробу залякати, всю ніч до Майдану йшли люди. У мережах прихильники протестів передавали один одному інформацію про те, з якого боку краще підійти до площі, де не затримають. Силовики, тим часом, ішли на штурм із трьох боків — із Михайлівської, Інститутської та Європейської площ.
Натиски не припинялися, але в якийсь момент співвідношення сил виявилося не на користь «Беркуту» та інших силовиків. Під час чергової спроби прорвати барикади «беркутівці» раптом виявили, що мітингувальники обходять їх із тилу. До ранку силовики відступили — Майдан вистояв.
Вогнехреща
16 січня 2014 року, у розпал Революції, Верховна Рада ухвалила низку законів, які пізніше назвуть «диктаторськими» і «драконівськими». Суть їх була в тому, що силовики отримували набагато більше повноважень для розгону мітингувальників. 19 січня уряд повідомив, що закон набув чинності і на Майдані почався новий виток протестів.
Цього дня учасники революції зібралися на чергове віче, а після нього рушили в урядовий квартал. «Янукович ніяк не зрозуміє — ми втратили страх. Я нічого не боюся, нехай у мене стріляють, я готовий загинути в першій десятці», — сказав тоді журналістам один із протестувальників.
Події під час Вогнехреща біля стадіону Динамо (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
На Грушевського, біля входу на стадіон «Динамо» на мітингувальників уже чекали силовики. Почалися сутички, «беркутівці» атакували людей світлошумовими гранатами, пролунали перші постріли. Крім цього, силовики заливали людей водою — це при тому, що на той момент на вулиці було близько 10 градусів морозу. Протестувальники, у відповідь на ці дії, стали кидати в «Беркут» бруківку, яку там же викопували із землі.
Учасники Майдану розбирають бруківку (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Зіткнення почалися в день Хрещення, тривали кілька днів і принесли за собою перші жертви. 22 січня загинув вірменин Сергій Нігоян — його застрелили з рушниці, яку зарядили мисливською картеччю. Фотографія Нігояна з плакатом «Голосом народу говорить Бог» стала фактично одним із символів Революції.
Сергій Нігоян (фото: Вікіпедія)
Цього ж дня загинув білоруський журналіст Михайло Жизневський. Його теж убили мисливськими кулями. Перші вбивства сколихнули учасників Революції, але попереду були ще більш шокуючі події.
Снайпери на Майдані
У другій половині лютого уряд увійшов у політичну кризу, а мітинг не вщухав. 18 лютого люди пішли колоною до парламенту, щоб підтримати голосування за повернення Конституції зразка 2004 року. На підступах до Ради на вулиці Грушевського, у Маріїнському парку та на Хрещатику вони зіткнулися із силовиками.
«Беркутівці» за відпрацьованою схемою кидали в натовпи світлошумові гранати і розпилювали на людей сльозогінний газ. Протестувальники кидали в силовиків бруківку та коктейлі Молотова. Увечері тодішній голова СБУ Олександр Якименко виступив зі зверненням. У ньому він поганою українською оголосив про початок антитерористичної операції, спрямованої проти учасників Революції. Після його слів на Майдан обрушується черговий штурм, а на Інститутській людей починають вбивати вже з вогнепальної зброї.
У ніч на 19 лютого протестувальники утримують площу, але важкі сутички тривають. Удень штурм вдалося зупинити, а спроби переговорів ні до чого не приводять. Увечері ще немає масової стрілянини, протестувальники прибирають території та перегруповуються. А вже вранці 20 лютого на дахах урядових будівель з’являються снайпери.
Події на Майдані в лютому (фото: Getty Images)
Очевидці тих подій розповідають, що одразу не розуміли, що відбувається. Активісти рухаються за силовиками Інститутською, потім чується автоматна черга і хтось із мітингувальників падає на землю. Потім ще. Снайпери прицільно стріляли в людей — більшість загинула від кульових поранень у голову та шию, рідше — в живіт. Учасники протесту намагаються відтягнути поранених і самі потрапляють під обстріл. Трупи лежать просто на вулицях, поки в повітрі чується тріск автоматних черг.
Найбільш інтенсивна стрілянина була приблизно з 9 до 11 ранку. До середини дня вона стихає — вбито понад 40 протестувальників, а разом зі штурмом Майдану за два дні до цього жертв близько 50. Коли люди зрозуміли, що сталося, Майдан спалахує з новою силою. До цього часу влада розуміє, що остаточно втратила контроль, силовики масово виїжджають із Києва, а Рада в терміновому порядку голосує за припинення «антитерористичної операції». 21 лютого Віктор Янукович залишає столицю, а 23 — Україну.
«Я пам’ятаю, як мені дзвонять 21 і кажуть — терміново бери фотоапарат, ми їдемо в Межигір’я. Я була в такому шоці, що не одразу знайшлася, що відповісти. Я запитала — він усе? А мені кажуть — так, поїхали», — розповідає одна з учасниць тих подій.
Розслідування через 11 років
Тривалий час справи Майдану розслідувала Генеральна прокуратура, пізніше — Офіс Генпрокурора. У 2020 році провадження передали до ДБР. Багато з них розслідуються й досі.
Під час розслідування загалом близько 500 громадян України отримали підозри. Загалом справи Майдану — це 15 тисяч томів і 2,5 тисячі епізодів злочинних дій. З ними — десятки тисяч експертиз, допити свідків, потерпілих, аналіз розмов. Як стверджують у ДБР, загалом у Революції Гідності брали участь близько 840 тисяч осіб і 60 тисяч правоохоронців. «Під час розслідування потрібно довести винуватість або невинуватість 60 тисяч правоохоронців щодо 840 тисяч осіб з усіх областей», — зазначають у ДБР у коментарі РБК-Україна.
На запитання про те, де вердикти судів у справах Майдану, у Бюро наголошують, що на швидкість судового розслідування впливають об’єктивні та суб’єктивні чинники. Часто сторона захисту затягує процес, щоб дотягнути справу до моменту, коли її не розслідуватимуть через строк давності. Крім того, засідання в судах призначають раз на 2-3 місяці. Також на швидкість впливають і сьогоднішні події — на справи Майдану наклалася війна і супутні злочини, які для судів більш пріоритетні.
Але є заочні вердикти. Вони, здебільшого, стосуються силовиків і політиків, які виїхали в Росію. У ДБР кажуть, що ще до повномасштабної війни направляли до Москви запити на екстрадицію підозрюваних, зокрема тих самих, хто розстрілював людей на Майдані.
Протестуючий Майдану (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
«Коли надсилали запит, там було дуже багато додатків — близько тисячі сторінок, їх перев’язали шпагатом. Через рік прийшла відповідь — мовляв, це політичне переслідування, Росія не буде вручати ці підозри. І всі додатки повертаються з тим самим старим шпагатом. Їх навіть ніхто не відкривав», — зазначають у Бюро.
Засуджені теж є — це, найчастіше, «тітушки», які підбурювали протестувальників до жорстокості щодо силовиків. Їхні справи, за визнанням самого Бюро, в судах слухають найохочіше. Багато справ не мають терміну давності, це стосується проваджень щодо державної зради — за неї судять верхівку влади, включно з Януковичем.
Багато підозрюваних усе ще на етапі ознайомлення. Наприклад, сьогодні з матеріалами провадження «знайомиться» командир львівського «Беркута» Сергій Кусюк. Його, зокрема, підозрюють у вбивстві 12 учасників Майдану і ненавмисному вбивстві ще 8 активістів під час проведення «АТО» (з 16:00 18 лютого до 6 ранку 19 лютого).
«Це сталося саме на Майдані Незалежності внаслідок силового розгону Майдану із застосуванням зброї — помпових рушниць ФОРД-500, що були споряджені набоями 12 калібру зі свинцевою кулею та свинцевою картеччю, які заборонені до використання», — наголошують у ДБР.
Учасник Революції гідності (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Деякі силовики, які 11 років тому розганяли учасників Революції, сьогодні воюють уже проти ЗСУ. Детективи Бюро встановили 20 осіб, які примкнули до російських військових. Із них семеро вже отримали підозри, серед них — командир Севастопольського «Беркуту». Після окупації Криму він очолив «ОМОН» і став сенатором Держдуми РФ.
***
Революція Гідності буквально розділила українську історію на до і після. Мало хто міг припустити, що протести дійдуть до таких масштабів. Але що більше тиснули на учасників Революції, то більше їх ставало, то сильнішим був їхній опір.
Після Революції сталося ще багато чого і тепер Україна вже у справжній, повномасштабній війні бореться проти зовнішнього ворога — Росії. Але багато хто з тих, хто стояв на Майдані з першого до останнього дня, кажуть — він змінив українців. Мабуть це Кремлю і не сподобалося.
«Мені здається, що вже ніколи Україна не буде такою, якою була за Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича. Тобто відбувся якісний, якісний стрибок. І назад його вже не «перестрибнеш», — додає один з очевидців Революції.
