Росія масово використовує свої ПВК для війни проти України і збереження впливу в інших регіонах. Які цілі Кремль ставить перед військовими компаніями і чим загрожує їхня концентрація в РФ, — у матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акbмової.
Росія прагне завоювати якомога більше українських територій, не зменшуючи темпів наступу. Незважаючи на вдалі операції ЗСУ з відбиття атак російських військових, на фронті обстановка напружена. І для підтримки цієї напруги Кремлю потрібні люди.
Володимир Путін через три з половиною роки війни все ще не оголосив загальну мобілізацію, вважаючи за краще діяти приховано. І в цьому йому допомагає розгалужена мережа приватних військових компаній. Замість того, щоб набирати людей прямо в армію, військове керівництво часто прикривається «добровольчими корпусами», які безпосередньо підпорядковуються міністерству оборони.
Більша частина ПВК або того, що прийнято називати «приватними військовими компаніями», задіяні в бойових діях в Україні. Решта представляють інтереси Росії далеко за її межами — впливають на вибори, стежать за видобутком цінних ресурсів і підтримують військові конфлікти. Але ПВК стає дедалі більше, а наявність великої мережі воєнізованих структур усередині тоталітарної держави — великі ризики для влади.
Не тільки Вагнер
Офіційно в Росії заборонено діяльність приватних військових компаній. У кримінальному кодексі РФ є стаття за найманство — вона виступає зручним важелем для контролю над тими, хто вирішить піти проти влади. Але застосували цю статтю за всю історію сучасної Росії один раз, коли посадили керівників «Слов’янського корпусу».
Усередині державного апарату ПВК не просто дозволені — вони необхідні, а їхня діяльність активно заохочується. Ще в травні 2023 року Путін привітав бійців ПВК «Вагнер» зі «взяттям Бахмута».
І хоча Путін не назвав «Вагнер» приватною військовою компанією, самою згадкою «музикантів», як їх називають у військових колах, він легітимізував ПВК Євгена Пригожина. При цьому, варто зазначити, що самої легітимізації як такої приватні військові компанії в РФ не потребують. Їхня діяльність настільки міцно увійшла в систему, що без їхніх послуг державі вже не обійтися.
Перші ПВК у Росії виникли ще в дев’яностих. Це були ті самі класичні військові компанії на кшталт «Антитерор» (пізніше перейменували в «Антитерор-Орел»), яку створив власник «Внуковских авиалиний» Сергій Ісаков. Вони називали себе «клубом однодумців», а займалися, в основному, розмінуванням і підготовкою персоналу в зонах конфлікту. Сам же Ісаков 1998 року влаштував візит Володимира Жириновського в Багдад і його зустріч із Саддамом Хусейном. Власне, напрямок однієї з російських ПВК, а незабаром і більшості, було намічено вже тоді.
Росіяни на той момент намагалися створити у себе в країні аналоги американських і британських ПВК, які регулярно брали участь у локальних конфліктах по всьому світу. У матеріалі політичного аналітика Ігара Тишкевича «Короткий курс про російські ПВК» експерт розповідає, що першою повноцінною приватною військовою компанією можна назвати групу «Царські вовки». Її 1993 року створив російський політик Дмитро Рогозін. Компанія укладала контракти з охорони бізнесменів, супроводжувала цінності та вивозила людей із зони конфліктів.
У нульових свої ПВК стали створювати великі російські холдинги і корпорації. У цьому випадку військові компанії органічно «виросли» зі служб безпеки, наприклад «Луком-А» — ПВК компанії «Лукойл». Саму структуру створили вихідці з КДБ групи «Вимпел» — спецпідрозділу КДБ, а пізніше і ФСБ. Найманці «Луком-А» займалися охороною об’єктів нафтовидобутку в Іраку і шпигунством. Але назвати їх ПВК у класичному сенсі не можна, як і багато російських воєнізованих угруповань.
«Загалом у РФ, якщо брати воєнізовані структури, що засновуються комерційними компаніями або приватними особами, які можуть виконувати роль охоронних або приватних військових компаній, то таких станом на сьогодні близько 40-45. Частина з них на слуху, але їх, знову ж таки, не можна називати ПВК», — каже Тишкевич у коментарі РБК-Україна.
Специфіка російських ПВК змінилася у 2014 році, коли Кремлю знадобилися воєнізовані структури, яких можна залучати до бойових дій в Україні. «Світити» солдатів регулярної армії їм не хотілося. У 2015 році російське керівництво згадало про бійців «Слов’янського корпусу», які на той момент перебували в Сирії разом зі спецпризначенцем Дмитром Уткіним із позивним «Вагнер». Для ПВК відразу ж знайшли куратора — Євгена Пригожина, якого розцінювали як людину без особливих політичних амбіцій. Так у Росії з’явилася ПВК «Вагнер».
Центр рекрутингу ПВК «Вагнер» (фото: Getty Images)
За кілька років «Вагнер» став однією з найвпливовіших військових компаній, виконуючи завдання підвищеної складності. У 2015 році Пригожин взяв контракти на забезпечення безпеки об’єктів «Роснефти» і «Газпрому» в Північній Африці та Венесуелі, а в 2016 році «вагнерівці» вже отримали підряди на підготовку спецпризначенців в Еквадорі, ЦАР, Мадагаскарі, Зімбабве та інших країнах африканського континенту. Пригожин навіть у свій час надавав своїх політтехнологів для проведення виборів на Мадагаскарі.
Воєнізовані групи стали дуже цінним ресурсом для війни, яку Росія вела з Україною з 2014 по 2022 рік. Можна було не використовувати збройні сили, розв’язувати питання руками найманців і говорити «нас там немає», що і транслював Кремль. Паралельно з «Вагнером» з’явилися й інші, скажімо так, бойові ПВК — «Мор», «Патріот» (її пов’язують з екс-міністром оборони РФ Сергієм Шойгу).
Активно військові компанії стали створювати і на окупованих територіях України. Наприклад, у захопленому Криму буквально за кілька років «виросли» «Таврида», «Ввічливі люди», «Чорне море», «Візантія». Вони і подібні до них займалися вивезенням цінностей із захоплених міст України, а також евакуацією, часто, на замовлення.
У Росії та на окупованих територіях також сформувалося так зване «казачество». Його не можна назвати ПВК повною мірою — так, у них є власна структура командування, вони отримують кошти з кількох джерел, виконують функції охорони та оборони, їздять у «відрядження» на пострадянський простір. Але вся ця діяльність регулюється особливим законом про козацтво, як би абсурдно це не звучало.
«Тому формально з російської точки зору це просто козацтво, це і не охоронна структура, і не державна структура, щось посередині. Але так, за ознаками, це певна мілітаризована структура, яка займається і силовою складовою, але також виконує й ідеологічні функції», — зазначає Тишкевич.
Переглянути своє ставлення до ПВК загалом російське керівництво змусив «Вагнер». Самі ж «музиканти» спочатку не були задіяні у великій війні РФ проти України. Пригожин ретельно беріг свій контингент і тримав його в Африці, набираючи до лав «місцевого Вагнера» менш досвідчених і цінних бійців. Повний карт-бланш йому дали тоді, коли дозволили вербувати ув’язнених. З цієї нагоди Пригожин часто їздив у російські колонії і шукав підходящих для себе бійців. «Нам потрібні ваші кримінальні таланти!» — вигукував він, стоячи на плацу перед злочинцями.
Усе змінилося після заколоту Пригожина. Він стався буквально через місяць після того, як Путін подякував його «вагнерівцям» за окупацію Бахмута — у червні 2023 року. Після низки конфліктів із російським військовим керівництвом Пригожин пішов «на Москву», але його зупинили, а пізніше він загинув в авіакатастрофі. Разом із ним загинув перший «вагнер» — Дмитро Уткін. Після цього в Кремлі переглянули своє ставлення до ПВК загалом.
Похорон Пригожина і Уткіна в Новосибірську (фото: Getty Images)
Широке коло російських інтересів
У 2023 році в Росії вирішили, що ПВК мають бути під суворим контролем і обліком. Сьогодні більшість російських військових компаній, якщо вони йдуть у зону бойових дій, укладають контракти з міноборони РФ. Велика частина «вагнерівців» пішли підписувати договори з міністерством після смерті Пригожина. Такі ж відносини з військовим керівництвом мають «бойові» ПВК на кшталт «Редут» і «Медведи».
«На сьогоднішній день колишні російські ПВК, такі як «Вагнер», «Редут», «Медведи» та інші, інтегровані до структур міністерства оборони або Росгвардіі з обов’язковим укладенням контрактів на проходження військової служби», — зазначають у Головному управлінні розвідки Міноборони України в коментарі РБК-Україна.
Загалом у війні з Україною так чи інакше задіяні майже всі російські ПВК — більшою чи меншою мірою. Одні займаються вербуванням і підготовкою бійців, серед них «Андріївський Хрест» — члени ПВК готують найманців у рамках «православного військового походу Кремля». Інші беруть участь у бойових діях безпосередньо. Наприклад, ОДШБ «Ветерани» (не є класичною ПВК, але має її ознаки) — їхні найманці брали участь в операції «Труба» в Авдіївці, за що їх потім похвалив Путін.
Джерела РБК-Україна в спецслужбах називають низку ПВК і БАРС (бойовий армійський резерв країни — ред.), які воюють в Україні. Серед них ДШРГ «Русич», «Таврида», БАРС-13 («Російський легіон»), батальйон «Тигр», ПВК «Конвой», «РСБ-Груп», «Редут», «Яструб», «Вовки», «Ахмат» і «Камертон».
«ПВК у РФ мають окремі ознаки стандартної військової структури формування підрозділів і умовно представлені бойовими загонами та штурмовими групами. Вони складаються з ветеранів армії та спецслужб, діючих військових, колишніх завербованих ув’язнених, добровольців. Російські ПВК підпорядковуються Головному управлінню Генерального штабу з РФ (більш відомому як ГРУ)», — зазначають джерела у спецслужбах.
Завдання у ПВК у зоні бойових дій теж різні. Тих, кого набирають у «м’ясні штурми», не шкодують і відразу відправляють на передній край, інших — тих, хто досвідченіший, використовують для інших цілей. Серед головних завдань — те саме вивезення цінностей та евакуація потрібних для РФ людей.
«Інші військові формування, які не входять до складу регулярних ЗС РФ і беруть безпосередню участь у збройній агресії проти України, були об’єднані в так званий «добровольчий корпус» міноборони РФ. Формування «добровольчого корпусу» було розпочато відповідно до наказу міністра оборони РФ з лютого 2023 року», — зазначають у ГУР МО України.
Інша частина контингенту російських ПВК активно розширює сферу впливу РФ на різних континентах. Для того, щоб зберегти свої інтереси в Африці, в Росії під одну парасольку зібрали так званий «Африканський корпус», за основу якого взяли бійців ПВК «Вагнер». Загальне керівництво корпусу здійснює заступник міністра оборони РФ Юнус-Бек Євкуров.
«Африканський корпус» задіяний у Лівії, Малі, ЦАР, Буркіна-Фасо, Екваторіальній Гвінеї, Нігері, Судані, Чаді та Того. Скрізь — різні завдання, але всі вони стосуються збереження впливу або бізнес-інтересів Росії. Наприклад, у Буркіна-Фасо перебуває військовий контингент у складі 100 бійців. Вони навчають місцевих військових і охороняють президента перехідного періоду Ібрагіма Траоре.
Жителі Нігеру з прапором ПВК «Вагнер» (фото: Getty Images)
А в ЦАР Росія намагається закріпити доступ до дорогоцінного каміння та урану, отримавши контроль над рудниками і логістикою. Але в Центральноафриканській республіці з цим є проблеми. Там знають «Вагнер», але ще не знають «Африканський корпус», і новим найманцям туди складно увійти — місцеві не приймають «ребрединг».
Загалом російських військових на африканському континенті близько 8 тисяч, про що говорять у ГУР. І військове керівництво планує збільшувати цю цифру. Ще частина ПВК зосереджені у Венесуелі — там вони вартують нафтові об’єкти, у Лівані та ОАЕ — охороняють місцевих «віпів», на Балканах і в багатьох інших регіонах по всьому світу.
Варто зазначити, що багато найманців, пройшовши війну в Україні, називають Африку курортом. У коментарях ЗМІ бійці того ж «Вагнера» на умовах анонімності зізнавалися, що чимало їхніх «колег» із ПВК загинули в Україні, а ті, хто залишився, були раді перевестися в африканські країни, в яких сьогодні формується новий «Вагнер».
«З хорошою зброєю і підтримкою не западло в лоб штурмувати бармалеїв за піщаними дюнами. А ось брати Бахмут — важкувато. Тактики немає у «Вагнера», просто і супротивників гідних не було. Те, що Пригожин говорив про українців, він ні про кого не говорив, навіть про турків. І ось тепер усе перевернулося», — зазначає один із бійців у коментарі «Север. Реалії».
Уповільнена бомба
Приватна військова компанія, нехай навіть і не в її класичному вигляді, — дуже зручний для Росії ресурс. Головним чином, це можливість проводити мобілізацію без її фактичного оголошення.
ПВК часто рятували Кремль від звинувачень у розпалюванні військових конфліктів, бо Путін завжди міг сказати, що збройні сили Росії не задіяні, а найманці до регулярної армії не належать. А сьогодні, під час повномасштабної війни, можна вести приховане вербування людей у приватні військові компанії, а не в армію, яка за роки бойових дій стала синонімом нелюдського поводження до солдата.
«Вище військове і політичне керівництво Росії активно залучає приватні військові компанії з метою виконання відповідних завдань, які з політичних або військових причин не можуть бути виконані регулярними військами Росії», — додають джерела в спецслужбах.
Новобранцям кажуть, що приватна структура — це не армія, тож ставлення і забезпечення будуть у рази кращими. Причому, більшість завербованих навіть не бентежить, що від них вимагають підписати контракт із міністерством оборони. Їм це підносять як просту формальність.
Ще ПВК дуже вигідні тим, що загиблий найманець — це не загиблий солдат. Його сім’ї не треба платити, а за його злочини не треба відповідати. Як і за його програш — це ще один важливий фактор. Перемоги приватних компаній держава припише собі, а в поразці звинуватить ПВК.
Але є й істотний мінус приватних військових компаній, тим більше в такій кількості. ПВК так чи інакше фінансуються і підпорядковуються певним політичним силам, навіть якщо це комерційні корпорації.
Експерти зазначають, що в майбутньому в РФ діятимуть цілі так звані «корпоративні армії», які будуть забезпечені, зокрема, своїми системами ППО.
Сьогодні в Росії чітка і тоталітарна вертикаль влади, де президент вирішує все. Але історія показує, що в деспотичній державі, особливо у стані виснажливої війни, може статися внутрішній конфлікт. Станеться він чи ні — питання часу. Але політичні еліти до цього часу будуть озброєні своїми особистими арміями з істотним бойовим досвідом.
